Юрій Косюк: Фотографую тому, що люблю

Знайомство Юрія Косюка з фотографією почалося ще задовго до того, як розгорнувся бум цифрових фотоапаратів. Разом із батьком із зацікавленням вивчав «нутрощі» плівкових «Зеніта» і «Феда», робив перші кадри, трепетно чекав на проявлення плівки. Та при цьому, зізнається, ставати фотографом зовсім не збирався.

— Я добре малював, то пішов учитися на художника-оформлювача зі спеціалізацією «Різьба по дереву». Потім вступив у політехнічний університет на кафедру дизайну за спеціалізацією «Графічний дизайн», — ділиться Юрій. — Одного дня до нас в аудиторію зайшов власник фотосалону Kodak Сергій Іванович. Вони тільки починали працювати, купили першу в місті цифрову лабораторію та шукали на роботу дизайнера, і я погодився піти. Пропрацював там до 2006 року дизайнером, хоча, бувало, й фотографував. Згодом робота в фотоцентрі стала нецікавою, тому вирішив піти у вільне плавання.

Як розповів Юра, десь із півтора року камера припадала пилюкою, бо через певні негаразди зовсім не мав охоти фотографувати. В цей час пробував працювати в кількох журналах дизайнером. Потому взявся за поліграфію: робив візитки, флаєри й іншу друковану продукцію.

— Але особливих надій на це не покладав. А оскільки я людина амбітна, то, якщо не бачу свого майбутнього у якійсь справі, робити цього не буду. Тому облишив це, почав активно вправлятись у фотографуванні, доганяти втрачене, — каже митець. — Із чогось треба було починати, щоби заробити гроші на хорошу апаратуру. Тож спочатку працював над шкільними альбомами й іншою побутовою фотографією. Потім захопився весільною зйомкою.

Коли Юрій починав фотографувати, то як дизайнер ставив собі за мету перш за все зробити гарну картинку. Все мало бути грамотно і гармонічно. Дбав про чітку композицію, про правильно розставлених людей у кадрі, натомість про емоції навіть не думав.

— Але в якийсь момент я помітив, що вже й сам не сприймаю шаблони. Зрозумів, що найголовніше — це емоції. Тому почав працювати над тим, щоби знайти контакт із людьми. Звісно, тут треба бути психологом, бачити і розуміти. Важливо знайти зручне для людини середовище, де вона зможе розслабитись і відкритися, — каже Юрій. — Також важливо переламати бар’єр боязні, щоб людина почала вважати тебе своїм другом. Тому я стараюсь із людьми перед подією хоча б раз зустрітися, щоби мене не боялися на зйомці. Намагаюся знайти підхід до кожного, адже всі дуже різні. І навіть у тому самому місці, але з різними людьми не зробиш однакову фотографію, адже в кожного мільйон різних емоцій.

З-поміж різних жанрів фотографії, тепер уже твердо знає Юрій Косюк, йому найцікавіша весільна та сімейна фотографія, бо там щасливі люди, справжні живі емоції.

— Коли, скажімо, фотографуєш сім’ю в період очікування малюка, бачиш їхню непідробну радість, те, як вони переживають, як трепетно ставляться одне до одного. І частина цих емоцій передається й тобі, — ділиться фотограф. — Щодо зйомок весілля, то я більше люблю репортажний стиль, коли фотографія яскраво відображає всі емоції такого важливого для наречених дня. Фотографуючи, я люблю взаємодіяти з людьми, намагаюся зловити їхні емоції. Якщо ж молодята самі собою дуже відкриті, то отримую неймовірне задоволення від роботи з ними.

До душі Юрію Косюку й стріт-фото. Каже, завжди намагається взяти з собою камеру. Навіть коли гуляє з сім’єю, то фотоапарат лежить у колясці доньки. Йдучи вулицею, завжди «сканує» простір, шукаючи можливість вихопити якийсь цікавий момент.

— Фотографую тому, що люблю, — каже Юрій. — Люблю свою роботу, люблю свою сім’ю. Це про велику любов до всього, що мене оточує, а головне — до дружини та доньки, котрі мене надихають.

Попри те, що Юрій Косюк — один із найпопулярніших на Волині весільних фотографів і людина, про яку дійсно можна сказати «професіонал», він не перестає навчатись, а отже — рухатися вперед.

— Мої вчорашні фото сьогодні мені можуть не подобатися, тому я завжди стараюся шукати щось нове. Завжди аналізую роботи, працюю над собою. Добре, що зараз є можливості відвідувати майстер-класи в різних відомих фотографів, переймати їхній досвід. Завдяки Інтернету є змога знайомитись із роботами світових майстрів, деякі з них для мене вже стали орієнтирами, — каже фотограф.