Богдан Прус: Сільське господарство чекає чергова хвиля грандіозних реформ

Голова Луцької районної ради Богдан Прус належить до тих політиків, які не змінюють свої погляди і принципи на догоду кон'юнктурі. Прийшовши на державну службу з приватного бізнесу — фермерства — він каже, що має куди повернутися у разі звільнення. Основним своїм досягненням у владі вважає сприяння у залученні інвестицій в район.  — Богдане Степановичу, на минулому тижні уряд презентував проект бюджету 2010 року. У ньому задекларовані суттєві зміни у частині, що стосуються розподілу бюджетних грошей на користь місцевих громад. Як ви, як практик, оцінюєте ці новації, вони будуть ефективними? — На жаль, до цього року ніхто не запитував сільських голів, який у них повинен бути бюджет. Так що рішення уряду позитивне. Територіальні громади будуть більш незалежними. Та проблеми залишаться. Адже бюджет один. Якщо маємо, умовно, 100 мільярдів — ділити його зліва направо чи справа наліво — 100 мільярдів не збільшаться. Якщо ми будемо 50% з податку з фізичних осіб залишати на місцях, з Києва менше йтиме дотацій сільським радам. Луцький район у цьому році зіткнувся ще з однією проблемою. А саме: бюджет у нас на 60% формується із власних надходжень. Під час кризи виграли ті, хто живе на державні дотації. Тому що у нас очікувані надходження зменшилися, а в бюджеті, відповідно, грошей не закладено. — Луцький район — найбільш інвестиційно привабливий. «Кромберг енд Шуберт», «Нестле»… Яка наступна велика компанія буде розміщена на території Луцького району? — Близькість до обласного центру — позитивний фактор, який робить наш район дуже привабливим. Якщо відверто, то саме дешева робоча сила приваблює сьогодні в Україні інвесторів. З іншої сторони, чим більше буде інвестицій, тим робоча сила дорожчатиме. Адже працедавці потребуватимуть кваліфікованих робітників. Вони все ж проводять сучасні виробництва. Я не можу сьогодні сказати, яка компанія буде наступною. Адже інвестори люблять тишу. Йдуть переговори. Думаю, що рік-два — і ми побачимо в районі не одну велику іноземну компанію. — Говорячи про інвестиції, не можу не згадати про сміттєпереробний завод у Брищах. Декілька років для його будівництва шукають інвесторів. — Завод потрібен Луцьку. Звалище у Брищах вичерпує свій ресурс. І хоча це не моя компетенція, я маю своє бачення проблеми. Не думаю, що нам потрібен такий дорогий завод як декларують. Його кошторисна вартість уже доходить до 90 мільйонів євро. У державі немає таких грошей. Знайти інвестора на цю величезну суму дуже складно. Я був у Бресті. Там німці будують сміттєпереробний завод. Його вартість невелика, і скоро він діятиме. В Любліні є лінія, яка коштує до 2 мільйонів євро. Нам завод дуже потрібен. Треба зробити все владі і міста, і області, щоб він був. — На жаль, дозвільне законодавство робить чи не найголовнішим фактором залучення інвестицій сприяння влади. Іноземців це здебільшого відлякує. — На інвестиційному форумі, який відбувся у Луцьку, один із інвесторів сказав, що дуже комфортно себе почуває на Волині, влада йде назустріч. А взагалі законодавство абсолютно таке, як і в Європі. Просто не треба бути бюрократами. Скажімо, щоб всі структури необхідні довідки видавали протягом трьох днів, а не місяцями. — Який державний орган, на ваш погляд, працює сьогодні найбільш неефективно? — Мені не подобається діяльність прокуратури… Недарма одне із перших питань, яке необхідно вирішити Україні для того, що вступити у ЄС — зняти загальний нагляд прокуратури. Поки я не був у владі, я не розумів цього. Є дозвільна структура, людина, яка там працює, відповідає за своє рішення. Це є державний чиновник. Якщо він не порушив закон, чому прокурор може втручатися у його роботу? Я це говорю з позиції влади. — Незважаючи на присутність промислових підприємств, у Луцькому районі не останню роль відіграє сільське господарство. Для вас ця тема близька. Більше того, ви були одним із перших волинських фермерів… — Сільське господарство вважаю розвивається неправильним шляхом. На моє переконання, максимально оптимальне господарство повинно обробляти до 400 гектарів. Ніхто не заперечить, що дуже продуктивне сільське господарство у Європі. Там середній розмір фермерського господарства — 20 гектарів. А ми зараз перетворили Україну на придаток до великої сільськогосподарської техніки. Вважаю, що дуже скоро на селі знову буде грандіозне реформування. Чому? Всі зараз говорять, що сільське господарство не розвиватиметься без дотацій. Рано чи пізно ми прийдемо до того, що держава доплачуватиме селянину за гектар. Просте питання: сьогодні земля розпайована, переважна більшість селян має державні акти і здає землю в оренду. А хто буде отримувати дотацію на гектар? Адже по великих селах є сім’ї, яким належить більше 10 гектарів. Вони зможуть обробляти землю, якщо буде дотація? Звичайно, що так. І що буде з великими СГ, КП і т.д? Вони знову можуть розпастися. А взагалі у нас немає цивілізованого ринку. На Україну дивляться як на країну третього світу, де можна заробляти гроші ні з чого. Але я оптиміст і вірю в краще майбутнє нашої держави.