На волинський Щедрий вечір водять «козу»

Хай як дивно це звучить, але українці святкують Новий рік двічі — 1 січня та 14-го. Крім того, 13 січня, у переддень Старого Нового року, ми відзначаємо Щедрий вечір. Це — залишок стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. А за православним календарем 13 січня — це день преподобної Меланії, який передує другому празнику різдвяного циклу — Святого Василя. Про традиції їх святкування на Волині «Відомостям» розповіла завідувач відділу етнографії Волинського краєзнавчого музею Людмила Мірошниченко-Гусак.

— Важко пояснити, чому ми святкуємо Старий Новий рік, — розповідає Людмила Андріївна. — Меланки та Василя — зрозуміло, бо це святі церковного календаря, за іменами яких і називаються свята. А Старий Новий рік — це настання нового року, яке наші предки відзначали навесні. Проте літочислення змістилося, і тепер це свято припадає на зиму. В щедрівках, колядках простежуються всі мотиви вітання саме «весняного» нового року, залишилися прославляння врожаю, віншування зерном. Адже наші предки були землеробами, поклонялися сонцю, різним стихіям, які, за їхніми віруваннями, впливали на родючість землі, врожай.

Якщо говорити про обрядові дійства, то відомо, що на свято Меланії водять Меланку, тобто переодягаються. Перебирають хлопця в дівчину, в’яжуть хустину, косички. Вона має поводирів, і усі разом заходять до господи, вітають із Меланкою, Різдвом Христовим і розпочинають якусь інтермедію про життя Меланки, де обов’язково мав бути присутнім момент викупу з побажаннями та щедрівками. На Василя, навпаки, перебирають дівчину в хлопця, але такі переодягання на Волині трапляються рідко. Найчастіше у нас водять козу, трапляються водіння коня, ведмедя, бусла. В народі такі ватаги, які йдуть до господ 13-го ввечері, називають перебиранцями, рядженими. Обов’язковим елементом вистав із їхньою участю є тварина. Дослідники припускають, що це відгомін колишнього жертвоприношення тварини богам, щоб задобрити їх на наступний новий рік. Водночас коза вважається символом родючості. Є щедрівка, де кажуть: «Де коза рогом — там жито стогом, де коза ногою — там жито копою». Коза, вважалося, сприяє родючості, й у виставі вона помирає, а потім її лікують, вона видужує. Це означало, що старий рік відходить, помирає, проте все відроджується з новими силами з початком року нового.

Козу найлегше було виготовити — одягали кожуха, вивернутого, іноді робили маску або стилізовану голову кози, яку носили на палиці. Мав також бути дід, який ту козу водив. До тих же персонажів додавалися лікар, який зцілював козу, шинкар та інші — як хто собі придумає. Зірку також носили. За проспіване щедрівників обов’язково винагороджували — зазвичай давали продукти, найчастіше — якусь випічку, оскільки панував культ хліба, але не гроші, як тепер.

Свята вечеря 13-го

На Щедрий вечір на Волині дехто готує кутю, а дехто — ні. Але загалом на всі Різдвяні свята вона є обов’язковою поминальною стравою, своєрідним атрибутом, оскільки всі свята цього циклу вважаються поминальними. Після вечері ми залишаємо страву на ніч на столі, щоб приходили померлі родичі.

Також вважалося, що в ці дні нечиста сила може виходити, і від неї потрібно було захищатися. Задля цього у нас виготовляли солом’яних павуків. Їх вішали до стелі, і вважалося, що вони — захисники оселі. Також із цим пов’язані переодягання — вважалося, якщо ти сховаєшся за маскою, у щось переодягнешся, то нечистий не побачить твою суть.

Дідух також мав обов’язково стояти в домівці. На Святвечір Різдва (6 січня) його заносили, а після Водохреща (19 січня) — урочисто виносили з хати і спалювали.

На фото: Дідух з виставки різдвяно-новорічної атрибутики краєзнавчого музею

Дехто гадає ввечері перед Василем, наприклад, за допомогою свічок і води дівчата ворожили на судженого, котра перша вийде заміж. Така традиція збережена у північних районах Волині, проте не є масовою.   

Посівання

Зранку на Василя, 14 січня, хлопчики посівали домівки. Траплялося, що це робили й дівчата, хоча традиція схиляється до того, що засівати має чоловіча стать. Вони брали зерно — жито чи пшеницю, адже саме ці злаки вирощували на Волині, сіяли ним і бажали кожному члену сім’ї або родині загалом добробуту, вітали з Новим роком, із Василем. За це також дітям дарували пиріжки, ще часом казали на них «щедрушечки», паляницю могли дати, але теж не гроші.