Банда молодиків грабувала будинки та кіоски в околишніх селах Луцька

Шестеро молодих чоловіків за період своєї протизаконної «кар’єри» вчинили близько 140 крадіжок. Усі епізоди були розглянуті й підтверджені на судових засіданнях, тож улітку 2012 року Луцький міськрайонний суд виніс вирок у цій справі. Організатори й виконавці кримінальної діяльності, які більше року промишляли в Луцьку, селах Луцького та Ківерцівського районів, отримали покарання у вигляді позбавлення волі на строк від півтора до шести років. Троє з них свою вину в інкримінованих злочинах визнали повністю, щиро розкаялись, частково відшкодували збитки потерпілим. А ще троє, рідні брати, які раніше вже притягалися до кримінальної відповідальності, зізнаватись у вчиненому на суді не бажали. Та їх провину довели неспростовні докази і свідчення.

Братів Павленків (прізвища та імена змінено), Анатолія, Сергія та Віталія (1992-го, 1994-го та 1996 років народження відповідно), єднає не тільки кровна спорідненість, а й погляди на чуже майно, ставлення до можливостей роздобути «легкі гроші». Хлопці жили та навчались у школі-інтернаті, вчителям і вихователям було з ними нелегко. У судовій справі зазначається, що брати «за місцем проживання характеризуються негативно». Тож, напевно, саме вони стали ініціаторами створення злочинної групи, яка обкрадала домівки, продуктові магазини й кіоски. Крім Павленків, нажитися за чийсь рахунок виявилися не проти ще троє молодих людей — 30-річні Віктор Дерчук і Віктор Юхимчук, а також 26-літній Роман Корольчук. Чоловіки не надто звикли заробляти гроші чесно, адже у це потрібно і час, і сили вкладати. А от узяти те, що «погано» лежить, хай навіть за зачиненими дверима та навісними замками, — їхній вибір.

У матеріалах судової справи зазначається: «Діючи з корисливих мотивів і маючи на меті викрадення чужого майна, за попередньою змовою між собою, використовуючи автомобіль», грабували новобудови, виробничі цехи, склади, господарські споруди, гаражі, проникали у продуктові кіоски та магазини. У Луцьку хлопці «працювали» мало, більше спокушалися на здобич у ближніх селах — Заборолі, Струмівці, Великому Омелянику, Боратині, Рованцях й інших, а також навідувалися до Ківерцівського району. Схема дій у грабіжників була проста й налагоджена: на чиємусь автомобілі хлопці приїздили в населений пункт, вибирали об’єкт і спосіб потрапити досередини — вибивали вікна, зламували замки, відхиляли металеві двері тощо. У будинках і магазинах не гребували нічим: брали інструменти, техніку, одяг, продукти харчування та напої — все більш-менш цінне, що буде нескладно продати. Загалом за півтора року своїх промислів хлопці здійснили близько 140 крадіжок. Награбованого їм вистачало ненадовго: поділивши «прибутки» на всіх, злодії здійснювали чергову вилазку, бувало, що двічі на тиждень курсували по селах.

Затримали їх не всіх одразу, а з різницею в кілька днів. Хлопцям інкримінували ч. 2, ч. 3 ст. 185 (крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб; крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або така, що завдала значної шкоди потерпілому), а також ч. 3 ст. 15 (замах на злочин) Кримінального кодексу України. Старші молодики — обидва Віктори та Роман — почали співпрацювати зі слідством. Допитані в судовому засіданні, свою вину в інкримінованих злочинах вони визнали повністю і засвідчили суду, що дійсно у вказаний час вчиняли зазначені крадіжки. Завдані збитки потерпілим вони відшкодували частково. У вчиненому підсудні щиро розкаялись і просили суд суворо їх не карати. Тим паче, що в Дерчука на утриманні — двоє малих дітей, а в Юхимчука без батьківської опіки залишається одна дитина.

На противагу своїм спільникам, брати Павленки не збиралися здаватися так легко. У вчиненому вони не розкаялись, вину визнали частково, запевняючи правоохоронців, що брали участь не в усіх крадіжках. Матеріальних збитків потерпілим не відшкодували ні копійки. Та їхні корисливі мотиви і причетність до встановлених епізодів зламу й викрадення підтвердили докази, свідчення інших членів злочинного угруповання, негативні характеристики вчителів і знайомих. Однозначно, брати хотіли уникнути суворого покарання, але суд вирішив, що їх виправлення і перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства.

Після тривалого судового розгляду, Луцький міськрайонний суд виніс вирок і для всіх фігурантів призначив термін ув’язнення, врахувавши пом’якшувальні обставини, каяття, важкість злочинів. До шести років позбавлення волі засудили старшого з братів Павленків — Анатолія, молодші ж, Сергій і Віталій, отримали п’ять із половиною та чотири роки відповідно. 26-річний Роман за рішенням суду відбуде за ґратами п’ять років, Дерчук не бачитиме двох своїх діток три роки, а Віктор Юхимчук без сім’ї перебуватиме один рік і шість місяців. Після відбуття покарання молоді люди вийдуть на волю дорослими чоловіками, їм доведеться повертати довіру рідних і близьких.