Бізнес по-свинськи

Свиня Фрося радує господарів і приносить гарний прибуток Із Нілою та Олександром Омелюками із села Милуші Луцького району зідзвонювалися ледь не щодня, та зустрітися ніяк не могли: у фермерів вільної години практично не буває. Та знайти треба було, бо екзотичні тварини, розведенням яких займається сім'я, мене надто вже зацікавили… Називають цю екзотику… в'єтнамськими свинями. Не дивуйтесь і не приписуйте слову «свиня» характерні властивості: вони не відповідають дійсності. Дослідники давно працюють над цим і прийшли до висновку, що у свиней, і не тільки в'єтнамських, вроджений інтелект, який не поступається собачому.  Ніла поралася у дворі і, тільки-но побачила нашу машину, забігла на хвильку в хлів та вигулькнула звідти… з малим чорненьким поросям! Я відразу дістала фотоапарат і почала знімати те диво. Аж тут зі страшним незадоволеним хрюканням вибігає свиня — і давай кружляти навколо нас! Я так почала верещати, що, певно, півсела почуло! Думала, що вона мене з'їсть разом з усіма речами, які я тримала в руках. Пані Ніла не знала, кого заспокоювати в першу чергу — мене чи Фросю, маму того чорного двотижневого «парубка». Тому змушена була випустити його з рук, щоб Фрося заспокоїлася (добре, що фото встигла зробити. — авт.). Та вслід за великою свинею повискакували ще кілька малих і дві свиноматки… А тут ще й дощ почався. Поросята, які вперше вибігли на вулицю, не могли зрозуміти, що діється: великі краплі дощу били по їхніх ніжних спинках, і ті ховалися то під машину, то під дерево. Фрося, як навіжена, голосно хрюкала і не знала, кого з них рятувати. Жінка змушена була гукати своїх хлопців на допомогу, бо не могла дати ради. Нарешті усіх половили, Фрося перестала нервувати, і ми змогли спокійно зайти до хати, щоб поспілкуватися.  — І чого вона така агресивна, ваша Фрося? — питаю. — Бо ж зараз маленьких має, а вони ж увесь час біля неї, — каже Ніла. — Тому й почала нервувати. А так вона дуже добра, ручна, любить, коли її гладять. — Ага, а мене ледве не з'їла! — обурююсь.  — Та ви що, — сміється чоловік і приєднується до розмови. — Наша хрюша, навпаки, тішиться, коли приходять гості. Ми її балуємо, у хату пускаємо. Вона зайде, як хазяйка, поїсть, почекає, поки їй животика почухають — і піде собі. Фрося — найстарша серед усіх свиней у господарстві Омелюків. Їй 4 роки «з хвостиком». Був іще донедавна кабанчик Рябчик, якого закололи на Пасху. Тепер у Фросі є потомство, а у потомства — своє потомство. Усіх разом — більше 20-ти. Буває втроє більше, коли опоросяться 3 свиноматки. Тоді й клопоту додається: одні в хліві сидять, інші гуляють в садку або ж на городі чи… до сусідів подадуться. — У нас такі два комедіанти були — Чук і Гек називали ми їх, — пригадують господарі, — які вельми сусідів любили. Тільки-но їх випустимо, вони й чкурнуть туди. Але варто було лише кілька разів постукати палицею по відрі з осипкою і гукнути: «Чук і Гек! Додому!» — так відразу й прибігали. Фрося й зараз ходить у розвідку по сусідніх обійстях. До їжі, виявляється, в'єтнамські свині не вибагливі. Отже, є можливість заощадити на комбікормах. Головне, щоб завжди була чиста вода в коритах. Окрім трави, сирої картоплі, буряків, капусти поросятам смакують гарбузи, яблука, груші й алича. Геть усю зібрали коло дому, разом із кісточками схрумали. Не відмовляються й від кукурудзи, зерна та осипки. А взимку їдять сіно.  — Годуємо поросят двічі на день, — продовжують господарі. — Вони ж самі пасуться й шукають собі їжу. Іноді ще яблук підкинемо чи кабачків. А як почують звук електричної бурякорізки, то всі на раз починають кричати: знають-бо, що то їм корм готується. За словами господарів, при правильному утриманні «в'єтнамки» майже не хворіють, оскільки мають стійкий імунітет до різних свинячих хвороб. Їх цінують ще й за те, що статево ці свині дозрівають дуже швидко. Після чотиримісячного віку свиней можна парувати. Така зрілість дозволяє їм народжувати по кілька разів на рік. Перший раз самка приводить 5–10 поросят, згодом — 10–20. Виношує малих 3 місяці 3 тижні й 3 дні. В'єтнамські свині швидко ростуть. Якщо, наприклад, придбати їх навесні, то на Різдво вже можна різати. Звичайну домашню свиню потрібно годувати набагато довше, бо вона набирає до 200-300 кілограмів. Не в кожного вистачить на це терпіння. В’єтнамські ж важать до 90 кілограмів. — М’ясо відрізняється від звичайного, — каже Ніла Омелюк. — Таке смачне, солодке, справжній делікатес. Сало невелике, десь на два пальці товщиною, дуже ніжне. Хоча в основному селяни і зараз надають перевагу звичайним свиням, в'єтнамські стають все більш популярними серед фермерів і власників невеликих присадибних ділянок. За парочку таких тварин господарі просять від 600 до 800 гривень. А є й такі диваки, які купують їх не заради м'яса і сала, а як… домашнього улюбленця.  Ніла з Олександром кажуть, що бізнес розведення в'єтнамських свиней, хоча і клопітний, зате вигідний. Вкладені гроші повертаються вже при першому потомстві. А другий, третій, четвертий опороси приносять гарний прибуток. Та господарі не збираються зациклюватися на одному виді екзотичних тварин. Вони задумуються над тим, аби закупити… мангалів — незвичну породу свиней, яку вивели шляхом схрещення з диким кабаном. Мангали не бояться морозів, сплять на снігу, невибагливі в їжі, і виростають до 300 кілограмів. Для нашого регіону — непоганий вид діяльності. Кращого годі й придумати…