У Луцьку стрибки з 56-метрової труби стали дуже популярними

Напевно, багато хто зовсім не знає, що таке роуп-джампінг. А от чимало лучан і молодих людей із околишніх сіл-селищ уже в темі. Для тих, хто спробував, і для тих, хто тільки збирається, роуп-джампінг — це вільне падіння з висоти, це крок у прірву і політ над землею. Організовує сплески адреналіну для всіх охочих група екстремалів-інструкторів «Земля стрибків». У вихідні, 20-21 жовтня, у Луцьку відбулося закриття теплого сезону. Охочі політати зібралися біля 56-метрової труби в районі КРЗ. Зібрані гроші організатори спрямували на благодійність — передали в Луцький дитячий онкогематологічний центр.

— Роуп-джампінг — це стрибки з мостів, скель, труб, антен і вишок, багатоповерхівок, — розповіла керівник групи Вікторія Семенюк-Денисюк. — Для стрибків можна пристосувати будь-який висотний об’єкт. Історія роуп-джампінгу в Луцьку почалась у березні цього року. Ідея прижилася, завжди дуже багато охочих. Рекорд стрибків —сто людей за день. Це було страшно, справжній конвеєр. У середньому ж — 50 осіб, залежно від погоди і від об’єкта.

Ініціатором екстремальних розваг у рідному місті Віка стала після того, як випробувала відчуття польоту на собі.

На фото: Віка сама здійснила більше 300 стрибків

— Перший стрибок здійснила близько півтора року тому в Кам’янці-Подільському (зараз на рахунку дівчини — понад 300 стрибків. — Авт.), — розповідає Вікторія. — Далі задумалася над тим, щоб зібрати власну команду. Друзі з мене посміялися, не повірили в цю затію. Рік знадобився, щоб постажуватися, навчитися правил, отримати дозволи на роботи на висоті й на заняття побутовим альпінізмом. А з березня — літаємо. У Луцьку, крім труби на КРЗ, також організовували стрибки на заводі «Іскра», на зерносховищі. Наступний захід плануємо у Львівській області, там є труба заввишки 120 метрів. Влаштовували вільні падіння в Києві, Житомирі, Рівному, в Криму на горі Шанкая, яка височіє на 280 метрів. Надалі плануємо розширюватися, бо в Західному регіоні таких команд нема. У Львові були ентузіасти, але вони перепрофілювалися на сплави й парашутний спорт.

Пострибати у Луцьку виходить раз у місяць, зазвичай у суботу-неділю. Всі охочі полоскотати собі нерви зголошуються в офіційній групі в соціальній мережі або контактують із організаторами по телефону.

— У нашій роботі понад усе — безпека, — каже Віка. — Між двома базами натягуються канати. Альпіністські мотузки (так звана «динаміка») практично повністю «гасять» ривок, тож у кінці польоту стрибуна плавно виносить на «маятник». Окрім того, всі елементи системи — карабіни, мотузки, спускові пристрої — дублюються, щоб унеможливити непередбачувані ситуації з відмовою якогось елемента спорядження. Цим і відрізняється роуп-джампінг від банджі-джампінгу (стрибки з гумовим канатом), в якому будь-які додаткові елементи страховки відсутні.

Команда інструкторів складається з трьох людей. Якщо великий наплив, то залучають помічників. Троє знизу приймають і відстібають стрибунів, троє зверху — одягають спорядження, перевіряють кріплення, дають настанови.

— Якщо вже піднявся на трубу, то маєш стрибнути, — розповідає Ігор, в активі якого понад 500 стрибків і постійне перебування на вишці. — Хоча підштовхнути не можна, та коли бачимо, що сам уже не стрибне, легенько штурхаємо. За стільки часу вже навчилися розрізняти, коли людина просто боїться, та врешті-решт збереться з силами і стрибне, а коли справді фізично стає недобре і не треба змушувати. Тоді спускаємо на землю з інструктором. Не допускаємо напідпитку, якщо навіть хтось підніметься «з душком», відразу відправляємо вниз по драбині. Щодо того, щоб приходити голодним, то це не обов’язково: ні під час польоту, ні після нікого не нудить. Як виявляють емоції перед стрибком? Більшість просто матюкається. Дехто запитує, чи не вдариться у вишку. Інші починають розмірковувати, навіщо вони це роблять, що скаже мама тощо.

Охочих відчути екстрим виявилося так багато, що організатори, впевнено ставши на ноги й придбавши все необхідне спорядження, вирішили долучитися до благодійності. За словами Віки, гроші, зібрані за два дні, а один стрибок вартує 100 гривень, вони віддають у дитячий онкогематологічний диспансер.

— Не вистачить, аби допомогти всім діткам, але хоча б двом-трьом спробуємо, придбаємо ліки, а частину грошей передамо на шейкер (апарат для змішування крові), — каже дівчина.

— Чесно кажучи, я боюсь висоти, тож, стрибнувши, подолав свій страх, — ділиться враженнями відразу після стрибка оператор АЗС Олексій. — Головне — довго не стояти на трубі. По-моєму, важче підніматись нагору, ніж зробити крок для стрибка. Після того, як понад 18 поверхів підтягуєшся на руках, іще хвилин 5-10 треба віддихуватися. Нагорі вітряно, холодно, вишку хилитає, тому хочеться якнайшвидше спуститись. А шлях один — тільки стрибати. В падінні швидкість неймовірна: за першу секунду пролітаєш 10 метрів, за другу — 12. Забиває подих, але ніякого ривка нема. Навесні стрибатиму знову!

Хоч теплий сезон закінчився, роуп-джампери не збираються позбавляти лучан гострих відчуттів. Віка поділилася планами на зиму: збудувати на «Іскрі» триметровий трамплін і запускати звідти на сноубордах, лижах. Людина вистрибуватиме на висоту дев’ятого поверху і звідти з’їжджатиме вниз. Отже, розігріти кров можна буде й у морози.

Офіційна група Вконтакті: http://vk.com/lutskjump