Орден «За заслуги» для листоноші Тетяни Петрової став приємною несподіванкою

Цими днями луцька листоноша Тетяна Петрова отримала нагороду від Президента України. За значний особистий внесок у розвиток поштового зв’язку, високий професіоналізм, багаторічну сумлінну працю та з нагоди Всесвітнього дня пошти їй вручили орден «За заслуги» II ступеня. Поштарка розповіла «Відомостям» про своє життя та цікаві будні її нелегкої роботи.

Тетяна Петрова прийшла працювати на пошту 26 років тому і з того часу незмінно приносить у домівки лучан довгождані листи, газети й журнали.

— Родом я з села Білосток Луцького району, — розповідає Тетяна Михайлівна. — Одразу після закінчення середньої школи пішла працювати у «Житлобуд-1», де на той час трудилися мої сестри. Потому, теж слідом за старшими сестричками, прийшла на пошту. Одразу було дуже важко. На той час газет виписували чимало, тож, бувало, прийду додому, ляжу спати, а вони мені сняться.

Попри це, робота листоноші пані Тетяні подобалася, неймовірно тішив хороший колектив, що люб’язно прийняв новачка, подобалися люди на дільницях, які завжди йшли на допомогу молодій поштарці. Крім того, на той час працівників пошти забезпечували житлом, тож і нашій героїні дали квартиру. А це вже, як-не-як, непоганий старт для молодої людини.

Листоноша пригадує, що в ті часи люди виписували багато газет, та й листувалися досить активно. А як перед святами всі вітали один одного листівками! Нині ж значно зросло різноманіття поштових послуг, важливо нічого не переплутати.

— Надсилають дуже багато рекомендованих листів, активно ведуть ділову переписку, — оповідає пані Тетяна. — Буває, за день лише на своїй дільниці по 150 таких листів розношу. Іноді й вітальні листівки трапляються, а є люди, які переписуються з рідними та постійно чекають на звісточку від них. Газети, щоправда, передплачують трохи менше, але той, хто читав, і нині читає.

Сама ж поштарка листів уже не пише. Каже, немає кому, бо всі рідні живуть поблизу. А от газет виписує чимало: і волинські, і різні порадники про здоровий спосіб життя та на медичну тематику.

Робочий день листоноші розпочинається о восьмій ранку. Буває, за день потрібно рознести близько 300 газет, а ще ж листи та журнали.

Уже 20 років Тетяна Петрова обслуговує центральні вулиці міста. За день іноді й по 20 кілометрів доводиться долати. І це ще не враховуючи того, що по поверхах потрібно побігати. Сміється: поштаря ноги годують.

— Люди в мене на дільниці всі дуже хороші. Тут мешкає багато професорів та інших видатних людей. Усі вони інтелігентні, поважні, зажди раді побалакати зі мною, порадити щось, допомогти. Я й сама стараюся з кожним хоч про щось поговорити, особливо з пенсіонерами, адже вони так потребують доброго слова.

Тетяна Михайлівна у вільний від роботи час не відлежується на дивані, а чимчикує в рідне село поратися на городі.

— У Білостоці мешкають моя 83-річна мама і старші сестри, тож постійно їх навідую. Крім того, господарюю там на полі. А уже взимку, коли менше роботи, займаюсь зі своїми внучками. Мій син подарував мені двох хороших дівчаток: одна уже в сьомий клас ходить, а молодша лише цьогоріч пішла до школи.

Нещодавня нагорода для листоноші стала приємною несподіванкою.

— Щиро дякую усьому керівництву за довіру до мене. А особливо вдячна начальнику доставки Галині Войцехівській. Вона для нас — неначе рідна мама.