Ляльки майстрині з Володимирщини пахнуть корицею і ваніллю

Сьогодні дуже модними і популярними стають інтер’єрні ляльки: оригінальні іграшки потягують каву у кав’ярнях, поселяються у кафе, оформлених у етностилі, запрошують із вітрин до магазинів одягу та взуття. Та й в домашню обстановку така цікава прикраса впишеться якнайкраще. Тільки отримати забавку-красуню — задоволення недешеве: в Інтернеті замовити інтер’єрну ляльку залежно від розміру й багатства вбрання коштує від однієї-трьох до 10 тисяч і більше. Цінується і ручна робота, і фантазія автора, і кропітке шліфування тонких деталей.

Майстриня з села Жовтневе, що у Володимир-Волинському районі, Оксана Саганюк за свої творіння таку високу ціну не править. Поки, так би мовити, набиває руку в захопленні, яким займається тільки чотири місяці. Нещодавно у княжому граді відбулася перша виставка лялькарки, де ми й поспілкувалися про технологію виготовлення незвичних іграшок: принцес, наречених, дам із собачкою чи мушлею, українських господиньок тощо.

— Моє захоплення почалося відтоді, як у Львові побачила ляльку ручної роботи. Мені дуже сподобалося. Зацікавившись, почала шукати інформацію, як воно робиться, з чого, — розповідає Оксана Анатоліївна. — З часом, методом спроб і помилок, я знайшла всі матеріали, з яких зараз виготовляю ляльок. Спершу працювала з глиною, але поступово перейшла на пластику, бо з нею легше справлятися. Глина крихка, б’ється, дуже складно виліпити дрібні деталі, пальчики на руках і ногах відразу відламуються. А пластика після запікання стає такою, як пластмаса, гнучка, лялька виходить рухлива — згинаються руки і ноги.

— Скільки часу потрібно на виготовлення однієї ляльки? Взагалі, яка технологія виробництва?

— На одну ляльку витрачаю один-два дні. Починається робота зі складання дротяного каркаса. Далі, якщо іграшка глиняна, з замішаної глини виліплюю тіло. Така сама технологія і з пластикою. Потому заготовка запікається, а поверху обмотується ватою, що склеюється клеєм ПВА, або синтепоном. Волосся у більшості ляльок із фарбованої вовни, замовляю готову через Інтернет. Або ж купую шиньйони зі штучного волосся. Очі — намистинки. Колір обличчя, макіяж створюю акриловими фарбами. Наступний етап — вбрання. Образ вимальовується після того, як вже починаю ліпити. Коли зроблено перші кроки, розумію, яка це має бути лялька: чи україночка, чи принцеса, чи маленька дівчинка. Весь одяг шию сама, також придумую аксесуари. На тканини поки не витрачаюсь: удома можна знайти багато клаптиків, старого одягу. А ще друзі, помітивши, що серйозно захопилася лялькарством, приносять якісь речі, з яких можна вирізати, комбінувати.

У доробку майстрині з Жовтневого, крім глиняних і пластикових панянок, знайдуться й симпатичні дитячі іграшки.

— Є ще шиті ляльки, але ними мало займаюся, — показує Оксана Саганюк дві м’які лялі з наївними обличчями. — Текстильні забавки дуже пахучі. Тканина замочується у каві з корицею і ваніллю, а потім запікається в духовці. Ляльки для дітей просочуються лавандою, вона має заспокійливий ефект, із такою іграшкою солодко спиться. Всередині забавка напхана вовною або синтепоном, тож екологічно чиста й безпечна.

Інтер’єрні ляльки досить дорогі. Та лялькарка з Володимир-Волинського району не розраховує на захмарні заробітки, багато своїх творінь дарує знайомим, іще більше — додають затишності її домівці. А коли продає якусь ляльку, то, каже, просить близько 300-500 гривень, аби повернулись витрати на матеріали.