У заповіднику «Старий Луцьк» розшукують власників занедбаних будинків

Про перспективи розвитку туристичної галузі у місті Луцьку останнім часом говорять дуже багато. Та далі балачок справа не доходить, бо основний об’єкт, який може бути цікавим туристу, державний історико-культурний заповідник «Старий Луцьк» із його своєрідною історико-архітектурною емблемою — замком Любарта, має купу невирішених проблем. Про них розповів новопризначений директор заповідника Павло Рудецький.

Замок Любарта наполовину аварійний

По-перше, за його словами, у заповіднику відсутня сучасна облікова документація на пам’ятки, бо та, що видана у 70-ті роки (паспорти, облікові картки), вже застаріла.

— Три головні завдання, що були раніше, залишаються й сьогодні: паспортизація об’єктів культурної спадщини, виготовлення державного акта на право постійного користування землею та реставрація пам’яток, — наголошує Павло Аркадійович. — Діє Угода щодо регіонального розвитку Волинської області, укладена у 2010-му, термін дії якої — п’ять років, де кошторисна вартість зазначених робіт — 10,9 мільйона гривень. Одначе поки що грошей ні на реставрацію, ні на інше не надійшло.

Крім того, за його інформацією, прийнято регіональну програму розвитку культури, мистецтва і туризму в області на 2011-2015 роки, де також передбачено кошти на паспортизацію, але до сьогодні жодної копійки надано не було.

До того ж, як виявилося, прогулюватися туристам у самому замку Любарта сьогодні небезпечно.

— Виготовлено проектно-кошторисну документацію на заміну дерев’яних елементів (перил, східців), галерей і веж Луцького замку, оскільки вони втратили свою міцність і багато з них — в аварійному стані, — пояснює директор заповідника. — Щороку порушуємо це питання перед облдержадміністрацією. Потрібно 3,5 мільйона гривень, оскільки це мають бути тверді породи деревини. Через це половина галерей недоступна для огляду туристів.

Також в аварійному стані перекриття крипт — підземних каплиць під вівтарною частиною церкви для почесних поховань. Директор заповідника показує пошкоджену цеглу, куди вода затікає у підземелля та руйнує накриття.

На фото: Цегла на криптах повгиналася

— Зараз ми туди людей не пускаємо, через що втрачаємо туриста, — Павло Аркадійович веде нас у підземелля церкви Іоана Богослова та показує зачинений перехід, який можна було б облаштувати і продовжити маршрут для відвідувачів. — Під час фестивалів у Луцькому замку збирається велика кількість людей, які дуже полюбляють сидіти зверху на цих криптах, і це ще один негативний момент, який може призвести до травматизму.

Також в аварійному стані перебуває замковий міст. Однак, каже Павло Рудецький, міський голова пообіцяв допомогти у придбанні матеріалів на його реконструкцію.

— Нема такої необхідної для туристів речі, як путівник по заповіднику, — продовжує Павло Аркадійович, — узявши який в руки, людина змогла б походити територією, починаючи від Братського мосту.

— Були пропозиції засипати котлован на Братковського, 20, — веде далі розмову директор. — Уже були домовленості, та роботи чомусь зупинили. Якщо котлован існуватиме і далі, він може призвести до того, що пам’ятка, розташована поруч, почне руйнуватися. Це також небезпечно для людей. До речі, на цій ділянці свого часу була церква Івана Хрестителя. Археологічними дослідженнями встановлено, що храм був збудований у 12-13 ст., потім на його місці з’явилась забудова уже 16 ст., зараз там потужні двоярусні підвали. Тому цю територію варто далі археологічно обстежити і поставити хоча би символічний знак, що там була церква Івана Хрестителя.

Але ж усі ці проблеми виникли не сьогодні і не вчора. Виникає запитання, що робила, що вирішувала попередня дирекція заповідника на чолі з Тарасом Рабаном? І про який розвиток туризму в Луцьку можна говорити, коли його основна історико-культурна пам’ятка в аварійному стані?

Не признаються, чиї «розвалюхи»

Однак це ще не всі проблеми державного історико-культурного заповідника.

— Нам на сьогодні важко встановити власників, орендарів тих об’єктів, які псують обличчя заповідника, — розповідає Павло Аркадійович. — Наприклад, на вул. Плитниця, 7. Це пам’ятка місцевого значення, перебуває в аварійному стані, та БТІ відмовилося надавати повну інформацію про особу власника. Плитниця, 5 — також ніхто не проживає, будинок напівзруйнований. Плитниця, 3 — так само аварійна будівля, ми вже знаємо, хто є власником. Кафедральна, 10 — гаражами користується обласний спортивний клуб, а щодо приміщення, то нема інформації чиє воно. Там має бути якась туристична інфраструктура, а не розвалини, де організовуються стихійні сміттєзвалища.

На яких підставах, коли та чи законно передавалися у приватну власність об’єкти на території заповідника, буде встановлювати прокуратура. Однак усі рішення погоджувалися міською радою та колишнім директором.

А поки що створено комісії при облдержадміністрації та міській раді, які мають встановити власників цих та інших об’єктів. Начальник відділу культурної спадщини Луцької міської ради Сергій Годлевський продемонстрував «Відомостям» список осіб, та поки це своєрідне розслідування не завершилося, попросив не розголошувати прізвищ.

— Мене як історика, краєзнавця більше цікавить питання не власності, а стану, в якому утримується ця власність, — каже Сергій Сергійович. — Наприклад, будинок, де розміщено ресторан «Корона Вітовта», є своєрідною прикрасою, доповнює ансамбль Старого міста, тому тут питань не виникає. А далі стоїть приміщення без даху. Причому обидві будівлі побудовані за одним проектом у 19-му столітті. Люди 15-20 років тому покупляли, можливо, думали, що продадуть дорожче, та не вдалося, то так і стоять напіврозваленими. Розміщення якихось об’єктів бізнесу також зумовлює певну невідповідність. Так, на території заповідника, за колишньою в’язницею, — автошрот, вольєр для собак. А саме там відбувалися масові розстріли в’язнів, а три роки тому знайшли захоронення військовополонених. Я можу назвати кілька об’єктів, які розташовані на вул. Лесі Українки, є пам’ятками місцевого значення, перебувають у приватній власності, проте доглянуті. Скажімо, будинок, де магазин «Гермес». Власник почистив цеглу, повністю зберіг фасад. Кірха — передали громаді, яка відновила шпиль, почистила цеглу. А от вірменський собор Святого Стефана — обурливе порушення: там добудували причеп різних форм, які зруйнували вигляд.

На думку Сергія Годлевського, усі пам’ятки і державного, і місцевого значення мають бути паспортизовані. Зараз у міській раді уже почали цим займатися.

— Наприклад, на проспекті Волі чотири будинки є пам’ятками місцевого значення, — розповідає Сергій Сергійович. — На них є багато ласих, щоб щось добудувати, змінити. Але це псуватиме загальний ансамбль. Ми почали виготовляти паспорт, в якому записуються всі власники, орендарі, суборендарі. Якщо простою мовою, коли виготовляється такий паспорт, то ніби встановлюються правила гри: ти проживаєш у тому будинку, але не міняєш його вигляду.

Однак така паспортизація є недешевою — для міста вона потягне більше 600 тисяч гривень.