Рятуючи чуже життя, про своє не думав

З-поміж дев’яти переможців Всеукраїнської акції «Герой-рятівник року» за мужність і героїзм нагороджений також старший пожежник Державної пожежно-рятувальної частини №1 м. Луцька сержант служби цивільного захисту Ігор Криворучко. Він удостоєний цієї нагороди за порятунок людини у селі Гаразджа Луцького району. Як усе відбувалося того дня, пан Ігор розповів «Відомостям».

— Це був другий день Різдва, — пригадує Ігор Володимирович. — За сигналом тривоги ми, тобто я і двоє моїх напарників, виїхали у Гаразджу до ставків. На місці побачили, що у крижаній воді борсається людина, а двоє інших намагаються її рятувати, та їхні спроби були марними. Ми спочатку витягли саме цих двох горе-рибалок, а потім спробували кинути рятувальну мотузку й рятувальне коло третьому — потопальнику. Та я помітив, що чоловік був знесиленим, ще хвилина-друга — і він не втримається на воді й піде на дно. Тому треба було діяти без зволікань. Колеги мене обв’язали мотузкою, і я пірнув до цього чолов’яги.

— Ось так, у одязі? — перепитуємо.

— Так, адже не можна було гаяти ні секунди, — відповідає Ігор Володимирович. — Цього чоловіка відразу забрала «швидка».

Та свій вчинок пожежник не вважає якимось геройством, адже, каже, виконував свою повсякденну роботу.

Це, як виявилося, не єдиний випадок, коли Ігор Криворучко рятує життя людини. Кілька років тому він виніс із четвертого поверху з задимленої кімнати дівчинку.

— Кожна пожежа — це надзвичайна ситуація, — каже пан Ігор. — Завжди щось рятуєш: або чиєсь життя, або матеріальні цінності. Та цей випадок із дитиною на вул. Щусєва запам’ятався найбільше. Це було у гуртожитку. Весь поверх у диму, в людей — паніка: відчиняють двері з квартири у коридор, а він задимлений. І куди йти, що робити? Але тоді ми усіх вивели з приміщення.

На запитання, чи не боязко самому, бо все ж таки щоразу доводиться ризикувати власним життям, рятувальник відповідає, що ні, адже така специфіка роботи. Хоча зізнається, що, мабуть, уперше на пожежі, ще в 1995 році, коли тільки розпочинав кар’єру, було страшнувато.

— Два-чотири рази у місяць виїжджаємо на надзвичайну ситуацію, — розповідає пожежник. — Заступаємо на службу о 9-й — розпочинається зміна, а завершується наступного дня — о пів на дев’яту ранку. Доба — на роботі, три — вдома.

— Тобто цілу добу спите, недарма кажуть: спить, як пожежник, — жартуємо.

— Є розпорядок дня, який передбачає заняття, тренування, здачу нормативів. А загалом, як кажуть, пожежник спить — держава багатіє, — посміхаючись, відповідає приказкою на приказку пан Ігор.