Волинянка, переїхавши з міста в село, взялась освоювати садівництво й овочівництво

Нині вже всі звикли, що молодь тікає з села до міста, мовляв, там перспективніше. Тоді ж як зрілі люди часто обирають для проживання саме село. Притому найчастіше лишень для того, щоби тішитися від чистого повітря та невеличкого квітника біля хати. Та сім’я Шевченків — зовсім не типова. Три роки тому молода родина, переїхавши у приміське село Жидичин, активно взялася за сільське господарство. За цей час перепробували чимало, та уже з упевненістю можуть сказати, що нині найвигідніше вирощувати і без чого сучасному селянину не обійтись.

— У село ми приїхали три роки тому, — розповідає Світлана Шевченко. — Маючи невелику ділянку землі біля хати, спершу навіть не думали щось вирощувати. Проте якось вирішили спробувати. Оскільки ми ніколи не жили в селі й нічого не знали, то пройшли шлях традиційних помилок звичайних сільських жителів. Якось засадили усе морквою, а потім не знали, що з нею робити. Та терпіння в нас вистачило лише на рік. Ми зрозуміли, що землю використовуємо неефективно. Тоді розділили ділянку на частини: під садівництво, під овочі та під полуниці.

Так, на п’яти сотках заклали невеличкий яблуневий сад. Як розповіла пані Світлана, і тут не обійшлося без помилок. Частину саджанців купили не дуже хороших сортів, тож згодом ці дерева довелося викорчовувати. Але таким чином виокремили для себе найоптимальніші селекційні сорти яблунь.

— У колишніх садах дерева були дуже високі та з розлогими кронами, тож потребували чималої кількості землі. На сьогодні є селекційні сорти, які розсаджують за три-чотири метри один від одного. Крона такого дерева сягає лише 1,5-2,5 метра, така ж і висота. Ці технології привезені до нас із Польщі та Голландії. Тож саме такі яблуньки і ростуть у нашому саду. Варто зазначити, що врожай вони дають набагато швидше, ніж звичайні. Так, цьогоріч уже вперше куштуємо свої яблука, поки з одного деревця маємо близько восьми кіло. А згодом одна яблуня має давати до 50 кілограмів урожаю. Тож для себе побачили лише плюси в таких деревах, хоча є один нюанс — вони активно плодоносять лише 15 років.

Такі селекційні сорти яблунь не дешеві — від 35 гривень за саджанець. Одначе Світлана Петрівна рекомендує не економити, закладаючи сад, а то дерева довгий час просто стоятимуть у землі замість того, щоб працювати на селянина.

Загалом же, вважає пані Світлана, садівництво є досить перспективною галуззю, яка до того ж в Україні нарешті почала розвиватися.

— Зараз дедалі важче в супермаркетах знайти польські яблука, все більше з’являється саме українських. Останнім часом за відновлення садів узялися досить активно. Про це свідчать і цифри. Так, торік Україна вийшла на четверте місце в світі за вирощуванням яблук, — зазначає Світлана Шевченко.

Тим, хто подався у садівництво, варто задуматись і про переробку. Так, новоспечена селянка вихід вбачає у міні-сушарках і продажі сухофруктів, які значно простіше зберігати, як свіжі яблука.

Пані Світлана каже, що поки для її сім’ї робота на землі спрямована на те, щоб дослідити ресурсні можливості та зрозуміти, чим найвигідніше займатися.

— За три роки ми виокремили для себе, крім яблук, іще й полуниці, часник, шпарагівку — це та категорія овочів і фруктів, які зрештою дають хороший прибуток. Так, полуниця дає дохід двічі в рік: від продажу ягід і саджанців. Для жителів приміських сіл також перспективно вирощувати й помідори на відкритому ґрунті, адже за домашні томати на ринку просять вісім-дев’ять гривень, а не дві-три, як за фермерські, — зазначає Світлана Петрівна.

За словами пані Світлани, правильно визначити, що саме вирощувати, — один із найважливіших кроків. Адже на продукції, якої й так на ринку в надлишку, ніколи не заробиш.

— Так, у Голландії є чіткий облік того, хто якими видами діяльності займається та скільки чого вирощує. Маючи таку інформацію, легко зробити розрахунки в потребах, аби не було перевиробництва якогось виду продукції, — каже співрозмовниця.

Найважче чи не для кожного селянина — збути вирощене. Світлана Петрівна, маючи за плечима економічну освіту, дійшла висновку, що своїх потенційних покупців потрібно знати в обличчя ще до того, як буде зібраний урожай.

— Велика проблема — навчити людей цілісно бачити, організовувати усе, керувати своїм бізнесом. Нині селу важко без сучасних технологій. Як на мене, без них одноосібне сільське господарство просто вимре, — каже вона.