Чоловік без ніг тримає пасіку, майструє вулики, ще й таксує

Сьогодні часто люди нарікають на долю — то грошей нема, то роботу не можуть знайти — і думають, що все у них у житті погано і Бог їм щастя не дає. А от 59-річний чоловік, який уже 14 літ без ніг і на інвалідному візку, на долю не нарікає. Більше того, він є одним із найкращих бджолярів на Волині, тримає пасіку з 29 бджолосімей, навчає цьому ремеслу інших, сам майструє вулики, ще й таксистом підробляє. Скільки у нього життєвої енергії, планів на майбутнє і щирої душевної доброти! І ні краплі песимізму.

З Діню Івановим (ім’я незвичне, бо чоловік родом із Болгарії, та вже 22 роки живе на Волині. — Авт.) зустрілися на його пасіці у селі Струмівка. Він зі своєю помічницею у будиночку якраз відкачували мед на спеціальному пристрої, що називається медогонкою.

— Буває, що й сам качаю, — каже бджоляр, — але за раз тільки два-три вулики подужати можу.

— І давно пасічникуєте? — цікавимося.

— Раніше допомагав тестеві, — розповідає чоловік, — а коли зі мною сталася біда, вийшовши через три місяці з лікарні, подумав: що я тепер зможу робити? Кажу: «Везіть мене на пасіку». Спочатку швагер возив, а потім я переобладнав свої «Жигулі» на ручне управління і почав їздити сам. 17 вуликів мав, наступного року — вже більше, і так дійшов до п’ятдесяти. Син час від часу допомагав, а зараз уже ні — мушу сам раду давати. Проте на старості літ одному важко, от маю підтримку, — киває на свою помічницю. — Ходіть, покажу вам свою майстерню, де я вулики та рамки виготовляю.

«Невже без ніг, на візку, можна все це осилити?» — дивуюся подумки. Та на доказ своїх слів бджоляр вмикає деревообробний станок і починає пиляти брус. До весни пан Діню планує змайструвати будиночок із лежаком на вуликах.

— Щоби відпочити, поправити нервову систему, кровообіг, — пояснює, а потім пропонує показати саму пасіку.

— Бджоли сьогодні трохи схвильовані, — застерігає, — бо ми їх потривожили, забрали у них мед. Та, щоб не бунтували, у бджолину сім’ю раз на десять днів таки треба заглянути. Інакше у них виробляється інстинкт самозбереження, а тоді вони кусючі.

Коли розмовляли, якраз зі школи поверталися двоє сусідських хлопчаків — другокласник Назар і п’ятикласник Максим.

— Ану йдіть сюди, — гукнув їх пасічник. — Розкажіть, як дідові Діню допомагаєте.

На фото: Малі помічники Назар й Максим

Як виявилося, школярики — справжні помічники: біля станка дошки підносять, прибирають, за роботою діда спостерігають і вчаться. За це їх дідусь пригощає медом. Але не тільки їх. На свято Миколая він усім діткам із класів Максима та Назара презентував по баночці меду.

Має пан Діню й рідних онуків, але дівчаток. Двоє, ті що з донькою, живуть у Бельгії. А та, що з сином, до дідуся приходить, але ще маленька — тільки чотири рочки буде.

Свій досвід майстра медових справ Діню Іванов передає й молодим пасічникам, які вирішили серйозно узятися за бджільництво. Адже тепер, за його словами, люди дедалі частіше цікавляться цим древнім ремеслом, можливо, через те, що роботи нема, а жити на щось потрібно.

— Я щороку навчаю трьох-чотирьох чоловіків, — розповідає пасічник. — Усе пояснюю від А до Я. Якщо потрібно, сам бджіл їм готую, вулики, рамки, інвентар. Цілий сезон тут зі мною на пасіці трудяться. Якщо потім щось незрозуміло, телефонують до мене, запитують.

Діню Канев (так його по батькові) — активний учасник Братства бджолярів землі Волинської «Ройовий стан», їздить разом із усіма на республіканські та навіть міжнародні зібрання пасічників.

— Тяжко, звичайно, — продовжує бесіду, — але людина, яка звикла трудитися, буде працювати, незважаючи ні на що. Ввечері іноді виїжджаю таксувати, бо ж на щось жити треба, а з меду прибуток буває невеликим — рік на рік не випадає.

Продає пан Діню не тільки мед, а й маточне молоко, пергу. Також виготовляє прополісовий мед, прополісову настоянку та медовуху. На всю цю продукцію уже має постійних клієнтів, тому, каже, їхати на ринок торгувати йому не треба.

— Нещодавно був на батьківщині, відпочив на морі, — похвалився нам Діню Канев. — Зазвичай удома (все ж таки Болгарія — рідна сторона. — Авт.) буваю недовго, бо знаю, що тут хазяйство чекає, треба забрати літній мед і починати готуватися до зими.

Й натяку на розпач у словах пасічника впродовж усієї розмови не відчули, з його уст не прозвучало жодного нарікання. Навпаки, бадьоро запевнив, що «від хвороб не страждає, бо бджоли — найкращі лікарі».

— Той, хто з’їдає ложку меду зранку та звечора, не хворіє, — каже посміхаючись, а потому додає: — Бог дав мені друге життя, і я живу.

Порада

Діню Канев радить, як вибрати справжній натуральний мед.

Якщо мед зачерпнути з посудини та цівкою вилити назад, він повинен складатись, наче полотно, а не тонути. Також можна взяти ложку меду та покалатати у склянці холодної води: якщо він «цукровий», то швидко розтане, а натуральний — ні. Крім того, на смак підроблений — солодить, а натуральний — пощипує і залишає приємний присмак і аромат.