Латвійські українці День незалежності відзначають у Львові

Шлях повернення групи української діаспори у Латвії зі Львова до Риги проліг через Луцьк. Делегацію з чотирнадцяти дітей під час поїздки в західну столицю України супроводжувала керівник Українського центру молоді та дітей у Латвії Ольга Берга. Для пані Ольги Луцьк — мала батьківщина, вона народилась і виросла у приміському селі Підгайці. Та з 1980-х вона живе й працює в балтійській країні, яка у 2004 році стала членом Європейського Союзу.

— Після закінчення Підгайцівської школи навчалась у Москві, а звідти за розподілом потрапила в Ригу. В діаспорі працюю з 1988 року, — розповіла активістка. — Не хочеться, щоб на нашому поколінні почуття приналежності до України закінчилося. Наші діти, починаючи вже з другого покоління, не розмовляють українською. Щоб вивчати мову, традиції, історію, був створений центр молоді і дітей, зараз він уже має п’ять осередків у різних регіонах. Нещодавно також створили Конгрес українців Латвії, у який увійшло сім українських громадських організацій. Щороку беремо участь у міжнародному українознавчому таборі на Львівщині, який уже 12 років організовує Львівська облдержадміністрація. Так виходить, що приїздимо якраз на День прапора та День незалежності, тож ці важливі для держави свята відзначаємо у Львові.

Латвія — компактна країна, з усіх боків оточена пострадянськими сусідами. Серед трохи більше двох мільйонів населення лише 62% складають латиші. Українці — четверта за чисельністю етнічна громада Латвії. У 1989 році українців там було 92 тисячі, у 2000-му — 63 тисячі, а за даними перепису 2011 року — 45 тисяч (2,2% населення країни). Також тут змішались росіяни і білоруси, поляки і литовці, євреї, цигани та інші національності. Сьогоднішній інтернаціональний склад Латвії є результатом масової імміграції за часів СРСР. Він же спричинив ситуацію, що населення країни фактично поділене на дві частини — прихильників і противників впливу Росії.

— Латиші досить бережно ставляться до своєї культури і не надто впускають чужинців у своє середовище, — пояснює Ольга Берга.  — Мабуть, саме завдяки цьому вони й зберегли свою ідентичність. У радянський час корінних латишів було менше половини населення країни, — 18 лютого в Латвії відбувся референдум щодо надання статусу другої державної російській мові. Як і очікувалось, населення відповіло «ні», піднялась уся країна. На дільниці проголосувати за латиську мову прийшло 70% виборців, це дуже висока явка. Українці в Латвії живуть із давніх часів, однак офіційно відлік ведеться з 1911 року, коли було створено товариство «Громада». Наприкінці 80-х розпочалося відродження українського руху в Латвії. Українці з латишами боролися за відновлення незалежності Латвії у «Народному фронті», були з ними поряд у «живому ланцюгу» Балтійського шляху, стояли пліч-о-пліч на барикадах у 1991 році. Саме в цей період у Латвії створюються українські товариства, яких сьогодні нараховується 16, організовується єдина у Балтії Ризька середня українська школа. При цьому громадянство Латвії прийняли тільки близько двох тисяч українців, хоч більшість знає латиську мову й не збирається покидати країну.

— На жаль, не всі йдуть на контакт, — каже пані Ольга. — Є такий закон, за яким заробітчани повинні реєструватися у посольстві й сплачувати податки не тільки за місцем роботи, а й в Україні. Тому не всі реєструються, хоч багато українців влаштовуються в Латвії у сфері комп’ютерних і ІТ-технологій, на суднобудівельні заводи. У Латвії не візьмуть на роботу без знання латиської мови на відповідному рівні. Здавши екзамен, людина отримує сертифікат. Визначено три рівні володіння мовою. Наприклад, для двірника, посудомийки — обов’язковий перший рівень, для продавця — другий рівень, на керівні посади в державній і приватній сфері потрібен найвищий рівень. Є спеціальна мовна комісія, яка періодично проводить перевірки в установах, на підприємствах. Скажімо, можуть зробити в крамниці контрольну закупку, звернувшись до продавця латиською. Якщо той не зможе відповісти, накладуть штраф на власника магазину.

Діти ж дуже радіють, приїжджаючи в Україну. Пані Ольга запевняє, що після таких поїздок молодь з більшою охотою починає розмовляти українською, швидко запам’ятовує нові слова.

На фото: Ольга Берга справа

— Тут дуже тепло, — поділилася враженнями Катріна Демченко. — У Латвії цього року прохолодне літо, 15 градусів, а сюди приїхали — +30-35. Від перепаду температури ще й похворіли. Але побачили багато музеїв, архітектуру, різноманітні парки, яких у нас нема, щодня пізнавали щось нове і цікаве.

— Я втретє в Україні, була в різних містах, цьогоріч жили в Червонограді, в попередні роки — у Карпатах, — розповіла Анна Берга. — У Латвії нема гір, тому Карпати нас дуже захопили. Люди в Україні більш відкриті, усміхнені, бо латиші — холодні.