Раїса Кучмук: Безробіття не зменшиться, якщо не створити умов для розвитку соціально відповідального бізнесу

Нещодавно міністр соціальної політики Сергій Тігіпко презентував для суспільства концепцію нової редакції Закону України «Про зайнятість населення». За його словами, основною метою закону є стимулювання роботодавців для створення нових робочих місць. Ознайомитися з цим законопроектом можна на сайті міністерства (www.mlsp.gov.ua). За словами Прем’єр-міністра Миколи Азарова, цей законопроект «запустить» системні перетворення на ринку праці. З трибун слова наших високопосадовців звучать обнадійливо, та чого насправді чекати від таких реформ? Що може змінитися з безробіттям у разі прийняття нового закону, «Відомості» дізнавались у директора Волинського обласного центру зайнятості Раїси Кучмук.

Економіку — на перший план

За її словами, поки що законопроект потребує серйозного доопрацювання.

— Мені здається, що туди мало вкладено життєвого, практичного, — робить висновок Раїса Євгенівна. — На мою думку, цей законопроект не дасть очікуваного ефекту. Чому? Поясню. Напевно, треба глибше і по-філософськи підходити до того, що професійно-технічну освіту як систему необхідно реформувати. Проте не варто шукати прізвища керівників навчальних закладів, мовляв, вони недолугі, недобачили, недопрацювали — через це й маємо брак робітничих кадрів. А замовлення, а прогноз вони отримали? Ні. Читаючи законопроект, не відчула того, що професійно-технічна освіта — це послуга для економіки. Поки що ми думаємо, як і раніше, що це соціальна послуга. Однак, перейшовши на ринкову економіку, треба усвідомити, що професійно-технічна освіта — це послуга для економіки, якій не дуже треба цей виховний момент, хоча суспільству він потрібен. Час заставляє на перший план поставити економіку, галузеві профспілки, об’єднання роботодавців. Запитаймо у роботодавця, чи змінить новий закон ситуацію.

Аналізуючи законопроект, директор обласного центру зайнятості не побачила основного виконавця, ту структуру, яка візьме на себе відповідальність за реформування.

— Уряд, Президент, профспілки, служба зайнятості, Міністерство соціальної політики — усі мають вплив, — пояснює Раїса Кучмук. — Але повинен бути хтось один, хто координуватиме цю співпрацю. Поки що це прерогатива органів соціальної політики. Як на мене, якщо говорити про стабільність зайнятості, то все-таки управління треба передавати економічним органам, робити ставку на економічні розрахунки і прогнози. Головний гравець на ринку праці — роботодавець. Він дає або не дає. Він диктує попит. Крім того, індивідуальну зайнятість людина обирає для себе сама, зважаючи на талант, економічні можливості, державну підтримку.

Не все вирішують гроші

— Реалізовуючи активні програми, пов’язані з фінансуванням, — продовжує Раїса Кучмук, — ми бачимо, що це не настільки ефективний засіб, як би хотілося. Не гроші вирішують усе. І не треба себе тішити ілюзіями, що слово «дотація» ми тепер назвемо «компенсація» і комусь за щось будемо доплачувати. Хочу сказати з практики, що гроші у вигляді дотацій для роботодавців із усіх активних програм — найважча для реалізації. Нонсенс, але вмовити працедавця взяти ось ці кошти проблематично. По-перше, гроші даються на рік. Однак часто у працівника, дорослої людини, виникають у приватному житті якісь зміни, і треба розривати договір про дотацію. Часто роботодавці кажуть, що працювати з найманим працівником, який дотується, важко, бо він знає, що працедавцю в односторонньому порядку розірвати цей контракт дуже проблематично. Доведеться повертати кошти. І тому працівник у цьому разі некерований. Роботодавець, який отримує такі відшкодування, чекає перевірок із «серйозних» органів, які відбирають час і нерви. Тому працедавець каже: я не хочу вашої дотації, щоб у мене не було стільки проблем. Упродовж року маємо 5-10 випадків, де хочуть отримувати дотацію обманним шляхом. Хоча є безробітні, яким обов’язково має бути збережена дотація чи компенсація. Вони насправді не можуть на рівних конкурувати на ринку праці. І треба доплачувати роботодавцю за те, що він бере «робочу силу не вищого ґатунку».

Заходи більш дієвого впливу

На думку Раїси Євгенівни, змінити ситуацію на ринку праці можуть більш дієві заходи. Зокрема, вона назвала ініційовану головою облдержадміністрації три роки тому профорієнтаційну роботу з випускниками — своєрідні центри кар’єри.

— Вони мають різні назви — центр ділового студента, центр агробізнесу, технобізнесу, екобізнесу. На сьогодні ми маємо шість таких утворень на Волині, які практично є місцем зустрічі потенційного найманого працівника та першого роботодавця. Також спробували таку форму, як «наставник — стажер». І якщо робити якісь компенсації для роботодавців, то, думаю, саме для тих, хто на своїх підприємствах використовує таку модель. Когось вибирають наставником, доплачують, а молода людина погоджується на статус стажера, наперед знаючи, чиє робоче місце займе або біля кого буде вчитися. Напевно, тоді зникнуть проблеми, коли треба проходити робітничу практику, адже часто це робиться формально.

Серед інших заходів, які б покращили ситуацію з зайнятістю, Раїса Євгенівна назвала сертифікацію, ліцензування тих людей, які, займаючись самоосвітою, вийшли на певний професійний рівень. Наприклад, зараз популярні майстри з євроремонту: десь були на заробітках, трохи почитали літератури, попрактикувалися — і вже фахівці своєї справи. Але без відповідного посвідчення.

— Ми це апробували і в «Зимовій аграрній школі» (освітній проект Волинської служби зайнятості, — авт.), — розповідає Раїса Євгенівна. — Зацікавлені селяни прослухали курси з певних сільськогосподарських тем і отримали про це сертифікати.

Також, на думку Раїси Євгенівни, було б добре, якби, обговорюючи цей законопроект, підняли питання гнучкого та короткотермінового навчання. І ще як захід впливу вона назвала вивчення досвіду дорадчих служб. У нас, скажімо, донедавна працювала дорадча служба агропромислового комплексу.

— У Польщі вона збережена, — розповідає про нещодавню поїздку в Люблінське воєводство чільниця обласного центру зайнятості. — Нам наводили приклад: сім’я має п’ять корів, працьовиті, щирі поляки, однак їм важко написати бізнес-проект. Дорадча служба їм допомагає. А держава надає фінансову допомогу. І не так, як у нас, — 8-10 тисяч (одноразова виплата допомоги на відкриття власної справи), а 100 тисяч, тоді й про бізнес можна говорити.

— Я б іще хотіла відмітити заходи інформаційного впливу, — продовжує Раїса Кучмук. — Можливо, з цього треба починати. Змінюючи закон, слід говорити про всю ситуацію, бути щирими та відвертими з людьми. Я маю на увазі перенасичення інформаційного простору зовсім непотрібними речами. Де розповіді про людей праці, про успішних людей, а не про лже-олігархів? Сьогодні йде пропаганда швидкого збагачення — різні конкурси, шоу, де розказують, як за кілька хвилин виграти тисячі, мільйони. А чому б не проводити професійні конкурси, майстер-класи, професійні виставки, щоб було корисно та цікаво. Чому б не зробити масових заходів у професійні дні, а то обмежуємося лише вітаннями в газеті чи концертом. На це треба звернути увагу органам влади.

Раїса Євгенівна погоджується з думкою, що безробіття не зменшиться, якщо не створити умов для розвитку соціально-відповідального бізнесу.

Також, на її думку, треба подумати про соціальне майбутнє, пенсію селян-одноосібників. Адже за законом вони вважаються зайнятими, однак насправді не мають ніяких гарантій. Сьогодні на Волині є більше 160 тисяч членів таких господарств. Вони ніде не застраховані, бо податок у понад 300 гривень щомісяця їм платити не під силу.

— Для них податковий внесок має бути мінімізованим, — переконана Раїса Кучмук. — Тому треба врахувати ті прикрі випадки, які маємо з дотаціями, та передусім брати до уваги психологію пошукача роботи, роботодавця, зважати на мотиви — чому працедавець сьогодні не може заплатити великої заробітної плати. Тільки після цього можна говорити про закон, а якщо тільки для галочки, щоби переставити кілька слів, то суті він може просто не змінити. На найближчі 20 років, думаю, актуальним буде питання транспортної доступності до місць праці. Плата за проїзд висока у порівнянні з заробітною платою. Гуртожитки для робітників практично відсутні. Чому б частково не компенсувати плату за проїзд працівнику або роботодавцю у разі організованого підвезення? На державному рівні слід прорахувати підтримку при будівництві робітничих гуртожитків.