Волинський фермер реконструював два овочесховища без жодної бюджетної гривні

В області не втомлюються повторювати про створення овочесховищ як важливої складової вдалого бізнесу в галузі сільського господарства. Неодноразово заводять мову й про державні програми, які б мали частково компенсувати зведення чи реконструкцію таких об’єктів. Утім, кількість овочесховищ стрімко чомусь не зростає. Одначе є справжні господарники, які попри все піднімають цю нелегку справу. Так, одноосібник Руслан Хомич із села Кроватка Рожищенського району, не дочекавшись допомоги від держави, за 12 років збільшив обороти господарства більш як у 10 разів, а нещодавно ще й зумів облаштувати два овочесховища.

Господарство Хомичів зародилось у 2000 році, коли вчитель сільської школи пан Руслан вирішив засіяти батьківські паї. На 11 гектарах почав вирощувати картоплю, цукровий і столовий буряк, моркву та зернові.

— На землі працювали усією сім’єю: я, дружина, дві доньки й моя мама, — розповідає Руслан Хомич, — а збирати врожай допомагали і сестра, і брати з міста.

Потрохи почали розживатися технікою: спершу на позичені гроші купили маленького тракторця, згодом з’явилось й інше обладнання. Так само з кожним роком росла й площа землі, яку обробляли. Крім своїх паїв, почали брати в оренду й землю односельчан. Пан Руслан зізнається, що збільшувати кількість гектарів підштовхнуло засилля іноземних бізнесменів, які швидко опановували волинську землю. Так, торік Хомичі господарювали уже на 150 гектарах.

Звісно, коли серйозно взялися за овочівництво, назріла потреба в овочесховищі. Тож у 2010 році разом зі своїм компаньйоном господарник придбав два занедбаних сховища в Рожищенському районі. Одне — в селі Переспа, інше — поблизу Доросинів.

— Овочесховище в Переспі було у жахливому стані, його продавали з аукціону через борги, — каже господарник. — У приміщенні не було ні вікон, ні дверей, а на даху ріс цілий ліс беріз. Минулого року навели лад і розмістили там частину врожаю: капусту та трохи моркви.

Доросинівське овочесховище зустрічає написом: «Моє поле — моя честь». Раніше воно належало місцевому колгоспу. А за роки незалежності справжнього господаря для сховища місткістю 800-1000 тонн так і не знайшлось. Коли ж Хомичі його придбали, то два тижні витратили лише на те, аби вивезти з «льоху» гниль. Приклали свої руки й до відновлення вентиляційної системи, поміняли дах, підрихтували стіни. А уже восени розмістили в сховищі картоплю, моркву та столовий буряк.

У Доросинівському овочесховищі працює п’ять осіб, які сортують продукцію та готують її до продажу. Робота кипить, особливо на початку весни, коли в багатьох уже закінчилися запаси.

— Можливо, колись, якщо будуть гроші, поставимо у сховищах і холодильне обладнання. Поки ж обходимося вентиляційною системою, овочі зберігаються добре, — повідав Руслан Хомич. — Зі сховищем у Переспі ми брали участь в обласній програмі на часткове відшкодування вартості побудованих чи реставрованих овочесховищ. Усього було близько 10 учасників, і між нами розподілили 250 тисяч гривень. Щоправда, тільки на папері, бо грошей так і не отримали. Їх списали в борги та пообіцяли колись віддати. Хоча нещодавно в газетах читав, що в межах цієї програми на Волині в 2011 році виділили 3,5 мільйона гривень. Із цього ще й досі жартують мої друзі.

Цей фермер-одноосібник довів, що навіть без державної підтримки можна робити великі справи. Він запевняє: переваги від овочесховищ очевидні. Адже за сформовану партію однотипної продукції завжди заплатять більше.

— Тим, хто купує, вигідніше отримати за раз гарні та якісні овочі, ніж їздити та збирати по селах, витрачаючи час і нерви, — зазначає Хомич.

Господарник переконаний, що потрібно формувати культуру якісної продукції. Мета його господарства — виростити такі овочі, скуштувавши які, люди хотіли б купувати їх знову і знову.

Аби цього досягти, у господарстві Хомичів без жалю вкладають у справу кожну копійку. Так, для моркви вибирають найкраще насіння однієї зі швейцарських фірм. За словами пана Руслана, на один гектар його закупляють аж на шість тисяч гривень, що вдесятеро дорожче за інше імпортне насіння. А для реконструкції овочесховищ позичив гроші й жартома каже: «Їх аби за 10 років віддати».

Попереду посівна. Руслан Хомич зазначає, що для волинського селянина вона видасться дуже важкою. Адже і паливно-мастильні матеріали, і мінеральні добрива, й насіння уже встигли піднятися в ціні. А від держави — жодної підтримки. Хоча, як каже господарник, починаючи з 2000 року, не отримав ані бюджетної копійки, та й, зрештою, не дуже на це розраховував.