Спочатку продали житло з людьми, а тепер виселяють їх на вулицю

23 січня під стінами Луцької міської ради, а 24-го — під облдержадміністрацією зібралися на мітинг мешканці гуртожитку, що на вулиці Сагайдачного,1. Вони просили владу втрутитися у ситуацію і не допустити незаконного виселення їх із помешкань, у яких вони живуть більше 20-ти років. У чому суть конфлікту, з’ясовували «Відомості».

Вирушивши за вказаною адресою, ми зустрілися з мешканцями та побували у їхніх квартирах. Відразу варто зауважити, що слово «гуртожиток» у традиційному значенні — спільна кухня на коридорі та кілька невеличких кімнат, у кожній із яких живе сім’я — сюди не підходить. Адже тепер родини мають квартири, які колись були цілими блоками, а це кухня та чотири кімнати. Це приблизно 100 квадратних метрів — у кого більше, у кого менше.

— Це був гуртожиток, побудований для чехословацьких студентів, такого планування він один в Україні, — розповідає колишній його комендант Євгенія Тиводар. — Жили тут студенти, працівники тролейбусного депо, «Волиньрембуду». Давали сім’ї по одній кімнаті, але часто хтось вибирався, скажімо, отримували квартири, і їхні кімнати займали самовільно. Бувало, за борги виселяли. І помалу вийшло так, що тепер усі тут мають майже по сто квадратів. «Волиньрембуд» узяв кредит і віддав цей будинок під заставу банку, де керував Микола Голєв. Він приїжджає і каже: цей будинок належить банку. Щоби з вами не сваритися, пропоную вам купити ваші квартири за дві тисячі доларів. Можу навіть дати у розстрочку на рік-два. Ми ходили до тодішнього мера Кривицького, обурювалися, що нас продали: як це так — гуртожиток із людьми? Але Голєв сказав, що це вже не гуртожиток, а його власність. Ми повлізали у борги, проте погодилися на пропозицію та викупили квартири (17 квартир, — авт.). А тепер ті, хто не купив тоді, лікті кусають.

— Хто мав змогу, той купив, — пояснює Євгенія Лазарук, яка належить до тієї частини, що «лікті кусає». — Ті, хто десять років не пропрацював у «Волиньрембуді» та боявся, що виселять, також викупили. Ми ж знали, що на законних підставах отримали це житло, бо ж стільки років пропрацювали, тому вирішили добиватися справедливості. Крім того, коли порахували, що доведеться платити комунальні послуги плюс кредит за квартиру, жахнулися: то на що ж тоді жити?

Дві тисячі доларів у 2000-му році й справді було чималою сумою. Для робітничої сім’ї відшукати такі кошти у своєму бюджеті було дуже непросто.

— У 1994 році ВАТ «Волиньрембуд» приватизувало цей гуртожиток і ввело у статутний фонд, — розповідає передісторію конфлікту Євгенія Лазарук. — У 96-му ВАТ «Волиньрембуд» обміняло його Голєву за акції, а у 97-му той продав будівлю ЗАТ «Лізинг нерухомість». Ми звертались у міську раду, нас запевняли, що ніхто виселяти не буде, Голєв був на тому засіданні. Минуло три роки, а тоді почався продаж. Попродавали наше житло разом із нами іншим мешканцям. Сім квартир продали відразу, а інші сім, коли «Лізинг нерухомість» збанкрутувало, передали у ліквідаційну масу. Ім’я ліквідатора — Олександр Жиліч. Ми ходили до нього й казали, що, згідно з законом, житловий фонд не входить у ліквідаційну масу. Проте він продав квартири з аукціону одним людям, ті перепродали іншим, які у банках понабирали кредитів під заставу цього житла. І банки, надаючи кредити, навіть не перевіряли, чи зайняте це житло. А тут же люди прописані! Тепер дехто судиться з банком. Ми навіть їздили в Київ. Генпрокуратура дала вказівку, щоб тут, на місці, подали позов про визнання неправомірним уведення гуртожитку в статутний фонд і передали його у комунальну власність. Господарський суд визнав гуртожиток комунальною власністю. Далі самі мешканці подавали позов про визнання договору міни та купівлі-продажу між «Волиньрембудом» і Голєвим та між Голєвим і ЗАТ «Лізинг нерухомість» недійсним. Нам відмовили. Але ж не може так бути, що гуртожиток належить до комунальної власності, а купівля-продаж виходить вірною. Просимо владу, оскільки це їхня комунальна власність, звернутися до прокуратури щодо поновлення строків справи та визнання купівлі-продажу недійсною. Тоді усі люди виграють особисті справи, бо неправомірним буде продаж цілого будинку, і ми зможемо приватизувати свої квартири.

Сьогодні, за її словами, 15 сімей підлягає виселенню, бо їхні квартири вже куплені, але вони ще судяться з власниками.

— Нас також купили, але я довела в суді, що живу тут на законних підставах, тому рішення суду було на мою користь, — продовжує Євгенія Степанівна. — Адже мій чоловік у «Волиньрембуді» пропрацював 12 років. Іще на другому поверсі у сім’ї з квартири №2 рішення суду також «без виселення».

А от ситуація в іншої мешканки, Валентини Цпін, що проживає в 11-й квартирі, набагато гірша. Їй уже загрожує примусове виселення.

— На основі трудових відносин отримала кімнату, — розповідає про свою сім’ю Валентина Володимирівна. — Спочатку одну, а потім, коли вже викупило «Лізинг нерухомість», мені надали ордер ще на дві кімнати у 98-му році. Нас тут прописано п’ятеро. У 2002 році «Лізинг нерухомість» виставляє цю квартиру на торги, і через «Укрспецюст» 15 червня 2002 року її було продано. Цього ж року мене подала у суд на виселення суддя Лівандовська, яка її купила по дорученню своєї мами Хомик Є. Суд тягнувся до 2008 року, і було винесено рішення відмовити у виселенні мене і моєї сім’ї. У 2011 вони знову подають до суду — визнати ордер недійсним і виселити нас без надання іншого житла. Суддя Ковтуненко приймає рішення виселити без надання іншого житла, Апеляційний суд Волинської області залишає рішення без змін. Касаційну скаргу я подала, але її розглянули у надто короткий термін — за 10 днів, а Верховний Суд написав у рішенні: «необґрунтована заява».

— Відкрили провадження — виселити без надання іншого житла, — розказує крізь сльози жінка. — Але ми мітингували, то судовий виконавець потім подзвонив до мене, попросив написати заяву, мовляв, на час зимового періоду я не маю куди вивезти речі. Я написала заяву і в суд з проханням відстрочити виконання рішення на шість місяців. Була в голови облдержадміністрації, він сказав: «Від імені Президента забороняю будь-які дії щодо виселення з гуртожитку на Сагайдачного,1». А ще дав доручення прокуратурі по-новому відкрити кримінальні справи. Чим це усе закінчиться, невідомо.

Через ці суди й виник внутрішній конфлікт між мешканцями — тими, хто сьогодні судиться, і тими, хто ще у 2000-му викупив квартири. Останні створили об’єднання співвласників, яке очолює Олександр Лук’янчук, а перші — будинковий комітет на чолі з Євгенією Лазарук. Як можна було в одному будинку зареєструвати дві таких структури — також питання до міськради. Члени ОСББ нарікають на своїх сусідів через те, що ті не платять за комунпослуги вчасно, через що їм неодноразово відключали світло, воду. А ще хвилюються, і це зрозуміло, бо, мовляв, коли договори міни та купівлі-продажу між «Волиньрембудом», Голєвим і «Лізинг нерухомість» визнають недійсними, то у них можуть початися проблеми з правом власності на житло.

На що сподіватися мешканцям горезвісного гуртожитку, «Відомості» поцікавилися у заступника Луцького міського голови Василя Байцима.

— Питання перебуває на контролі у міського голови, — відповів Василь Федорович. — Ми шукаємо альтернативи, щоб сім’ї не залишилися на вулиці, шукаємо підходяще приміщення для переселення. Хоча, на мою думку, в соціально-правовій державі такого рішення суду не може бути. Знаю, у справу втрутився й Борис Клімчук.

Практикуючий юрист Інна Стретович радить тим, кого виселяють, подати заяви до виконавчої служби про зупинення виконання провадження, вказавши підставою те, що вони звернулися до губернатора і він розглядатиме їхню справу.

— Відкрити кримінальну справу також можливо, — розповідає Інна Сергіївна, — але має бути або заява про злочин, або офіційна інформація про це. Якщо голова облдержадміністрації пообіцяв, думаю, він уже дав вказівку своїм підопічним підняти архівні дані, документи. Можливо, є порушення при передачі, продажу гуртожитку чи його приватизації, якщо така була. В такому разі виконання провадження офіційно зупиняється. Відкриття кримінальної справи важко юридично пов’язати, бо, виходить, з одного боку, гуртожиток неправомірно проданий, а з іншого — людина правомірно купила в ньому квартиру, але це можливо. Тоді виконавча служба може видати постанову про зупинення виконавчого провадження до вирішення питання, що стосується правомірності продажу цих об’єктів.

— Треба розібратися спочатку, хто є власниками ВАТ «Волиньрембуд» і на підставі чого гуртожиток належав підприємству, — продовжує юрист. — Можливо, частина гуртожитку належала власникам акцій «Волиньрембуда», якщо такі були. То без їх відома його взагалі не могли продати. І згідно з примірним положенням про гуртожитки, є певна категорія осіб, які взагалі не підлягають виселенню. Тут треба шукати правомірність оформлення всіх документів із самого початку.