Щоб захищати честь і гідність, треба їх спочатку мати
«Відомості» виграли суд у луцького депутата
Мимоволі пригадала випадок кількарічної давності, як один із київських суддів поскаржився моєму колезі-журналісту на те, що він завалений справами на захист честі та гідності, позивачами в яких в основному виступають народні обранці. У багатьох випадках нардепи справи програвали, однак це їм не заважало продовжувати йти у суди з заявами. Складалось враження, що для них головним був не результат, а бажання пропіаритись.Не все депутату можна
У нашому ж випадку позивача до газети Миколу Нікітюка, мабуть, не стільки цікавив його власний позитивний імідж, хоча і це теж, скільки бажання поправити своє фінансове становище. Про це принаймні говорила сума, яку він виставив — 20 тисяч гривень, 12 — для редакції, ще по чотири до журналіста і мешканки обласного центру, яка, по суті, не мала нічого спільного зі статтею, надрукованою в газеті, єдине — була сусідкою депутата і виявляла невдоволення тим, що він робить. Коротенько про суть справи. В газету, як це буває, в травні минулого року звернулись жителі будинків №№47 та 49 вулиці Відродження, що у Луцьку, з проханням розібратись, чому депутат міської ради, не маючи дозволів відповідних служб, проводить на прилеглій до їх будинків території будівництво гаражів. За дорученням редактора журналіст їде на місце конфлікту, спілкується з мешканцями, бере коментар у головного архітектора обласного центру Георгія Шевчука та міського голови Богдана Шиби і з’ясовує, що дійсно пан Нікітюк звів біля названих будинків монолітне «Г»-подібне обвалування. А ще редакції стає відомо, що будівництво це дійсно самовільне, оскільки немає жодного необхідного дозволу відповідних служб, за що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області притягнула Нікітюка М.С. до адміністративної відповідальності з вимогою припинити будь-які роботи.Зверніть увагу, до цього пан депутат вже встиг, теж самовільно, здійснити добудову до квартири, в якій проживає разом із сином та дружиною і яку пізніше узаконили.От журналіст всі ці речі й описала. Замість того, щоб «проковтнути» інформацію і зробити правильні висновки, пан Нікітюк починає атакувати видання з вимогою спростувати, зверніть увагу, неспростовані факти. Мовляв, я — громадський діяч, правозахисник, що про мене думатимуть люди, як я зможу з ними працювати? Більше того, Нікітюк заявляє, що це не його квартира, а дружини, і гаражі (два) там мали зводити не він, а його родичі, серед яких син. Хоча сусіди бачили за роботою лише його, а журналіст навіть зуміла зафотографувати луцького депутата на об’єкті. Суд первинної інстанції взяв до уваги всі аргументи, які представила редакція, а це в основному були документи, які підтверджували, що Нікітюк таки здійснював самовільну забудову, і прийняв рішення відмовити у позові до редакції. Апеляційний суд, що відбувся минулої п’ятниці, залишив у силі попереднє рішення. Чи зупинить це міського депутата, побачимо згодом, адже він ще має право подавати апеляцію у Верховний суд України.
Влада потакає порушникам
Останнім часом кількість бажаючих «затягнути» газету до суду, будемо відвертими, зростає. Замість того, щоб адекватно реагувати на публікації, всі норовлять з тобою судитися або обов’язково вимагають спростування. І це вже стало ненормальною практикою. Як на мене, тут прослідковується кілька речей. По-перше, люди у багатьох випадках не розуміють самої суті спростування. Адже, якщо тобі не подобається текст, опублікований в газеті, це абсолютно не означає, що його можна і потрібно спростовувати. Людські емоції — на зразок «мені не подобається, або я не хочу, щоб люди про це знали» — не спрацьовує, особливо коли ти публічна людина. Спростовувати можна лише факти, надаючи в редакцію протилежні, причому підкріплені документально. Знову ж таки спростування — це не завжди заперечення, в багатьох випадках — це уточнююча інформація. Другий момент. Свого часу будь-яка критична публікація в ЗМІ в першу чергу знаходила реагування у владних кабінетах. Не журналісту діставалось на горіхи, а тому, хто себе неправильно веде. Той же приклад: всі знають, що пан Нікітюк порушує законодавство.Здавалось, депутати мали б дати оцінку: заборонити будь-які роботи і крапка. Натомість проходить час, і все-таки його добудова узаконюється, і дається дозвіл на так званий благоустрій.Це вкотре підтверджує, що влада на місцях ніби зумисно провокує людей до порушення правил співпроживання в одному населеному пункті. Вчора узаконили Петренку, завтра — Іваненку. Три дні тому ще окремим панам. Дійшло до того, що добудовують до будинків цілі поверхи, ми вже не говоримо про інші малі архітектурні споруди, які ростуть, як гриби, на подвір’ях лучан. Мер говорить, що тепер у нас є Генеральний план, і вакханалія завершиться. Не треба, Богдане Павловичу. По-перше, добрий господар не допустив би такого, по-друге, не смішіть нікого своїм Генеральним планом. Так, гроші вклали, і затвердження він пройшов у Верховній Раді, але ж ви головне не говорите — земля, яку ви там собі «прималювали», не ваша, а сільських рад. І перш ніж цей Генплан розробляти, потрібно було не завтра чи післязавтра, а ще рік тому узгодити із депутатами сільрад, на землю яких ви претендуєте, всі свої проблемні питання. Редакції відомо, і цього варто було чекати, що окремі сільради категорично виступають проти передачі своєї землі Луцьку.
Будете зайве говорити, до суду подам
Але давайте повернемось до теми матеріалу. Найбільш емоційно реагують на критику журналістів представники місцевих органів влади. Доходить навіть до зведення рахунків за допомогою наших же колег — працівників пера. «Відомості» одного часу на собі це відчули. Але, як люди мудрі, не відреагували, дали можливість конкурентам побитись в конвульсіях. Щодо персоналій, то найбільше «захоплення» викликає заступник Луцького міського голови пан Стемковський, який курує комунальні служби. «До суду подам, як щось не так напишете!», — це відповідь журналісту «Відомостей» на запитання, яке підприємство надає послуги в прибиранні міста і скільки коштує вартість робіт, здійснених сміттєпереробними машинами? Напишемо все, що скажете, пане Стемковський, головне говоріть. Ви ж наразі граєте з журналістами в мовчанку. «Відомості» також уже писали, як відреагувала на публікацію в газеті «Кому дістанеться обкомівська дача?» суддя Волинського господарського суду. Всі ж розуміють:не має права представник Феміди давати будь-які коментарі в процесі розгляду справи, тим більше яку вона веде. Є професійна етика. Вона ж це робить, ще й погрожує виданню судом. І головне — ніхто не ставить питання про її подальше перебування на посаді. Принаймні редакція такого не знає.Пам’ятаю також, газета дала кілька публікацій щодо ситуації, яка виникла в одній зі спецшкіл Луцька, де вчитель закрив хвору дитину в темному приміщенні підсобки на цілий урок. Замість того, щоб приструнити педагога, директорка, навпаки, стала його захищати, «підняла» батьків, які взялись разом із нею за «чистку» бабусі, «засудили» журналіста. Ситуація накалялась, дитина стала ізгоєм в класі. Редакція вимушена була серйозно втрутитись у справу, щоб припинити конфлікт. Вищі ж чиновники зреагували на наші публікації лише відпискою газеті, мовляв, читали, знаємо.
Моє слово. Хотів дав — хотів забрав
А минулого тижня факсом в редакцію надійшов емоційний лист від директора КП «Зелене господарство м. Луцька» О.А. Савчука під назвою «Брехня на брехні їде та брехнею поганяє». Це реагування на статтю у «Відомостях» «Луцький парк перетворюється на болото. Влада бездіяльна». Пан Савчук знову ж таки вимагає спростування, а ні, то подасть до суду. «Вражає не стільки непрофесіоналізм і малокомпетентність журналіста у справах екології, садово-паркового господарства, — пише директор, — а інше — брехливість тверджень, перекручення і підтасовка фактів, яка абсолютно викривлено розглядає господарську діяльність парку… Прикро і сумно, що людина, котра називає себе журналістом, так низько і гидко обливає брудом великі зусилля колективу комунального підприємства, підприємців та міського голови, котрі незважаючи на відсутність бюджетних коштів, спрямовують свою роботу на благо відпочинку Луцька та лучан». А далі директор називає факти неправдивості тверджень журналіста: «На території заказника «Пташиний гай» жодного будівництва торгових рядів не відбувається. Територія відведена для літніх кафе, це не територія заказника. Молоді ялини та галявини сосен ніхто не вирубував, бо сосни у «Пташиному гаї» — це вимисел Цапюка та Слюсар. Тому їх і немає в переліку! Журналіст не розуміється, в чому суть заказника. Міське сміттєзвалище і притони для наркоманів у парку під аварійними деревами не можна вважати «заказником». Не дивно, що журналістка абсолютно не розуміє, для чого служить насосна станція в парку. Як і обманює читачів про те, що її там немає, замість того, щоб отримати відповідь від Луцькводоканалу про те, як ми її експлуатуємо, як здійснюється очистка каналів, які існують проблеми регулювання рівня води в каналах…». Звичайно, це лише уривок із листа. Думаю, читачам достатньо, аби зрозуміти суть справи. Керівництво «Зеленого господарства» обурюється з того, що, мовляв, журналіст зводить наклеп на «Зелене господарство», звинувачуючи його у бездіяльності. Ось тут я б і хотіла зупинитись. Пане Олеже, погодитись можу лише з одним — літнє кафе будується не на території заказника, а на межі з ним. Це правда. Журналістка до кінця не розібралась. А решта… Давайте помислимо. Почнемо із заяв міського голови Богдана Шиби. Практично весь період своєї роботи мером він говорить про те, що необхідно прибрати з території парку торгові точки. Пиву, спиртним напоям, смаженим шашликам сказати «ні». Для цього, за його словами, треба передати парк з колективної власності в комунальну. Передають. До речі, з порушенням умов договору, не з 1 січня 2009-го, коли закінчився термін його дії, а ще в липні минулого, позбавивши парк на півроку будь-якого господаря: один не міг управляти, бо це вже не його компетенція, а другий ще не міг, бо теж не мав права. Думаю, юристи з часом розберуться. А тепер до торгових точок. Зникли? Звичайно, ні. Навпаки, тепер до них додалось ще й будівництво нової, тільки значно більшої. І абсолютно ніхто не переживає, що зрізаються здорові дерева. Тепер головна мета, за словами Савчука, «усі літні кафе розмістити в одному місці». Пане Олеже, кому готуєте бізнес? Ідемо далі. Директор «зеленого господарства» звинувачує журналістку в некомпетентності.А хіба треба бути спеціалістом з екології, щоб не побачити, в якому стані знаходиться Центральний парк?Не зупиняймося скраю, проходимо вглиб. І що ми бачимо? Майже всі канали заросли, в окремих місцях просто на воді лежать купи товстих гілок (чи самі насипались, чи хтось наскидав, невідомо), не говорю про інше сміття, ряску, що скувала воду. Чи не під кожним деревом — пластикові пляшки, папір, нагорнута на купи земля, хмиз. А скільки сухостою! Але ж ще в квітні цього року Шиба звертався до начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області Мирки В.В. з проханням дозволити зрізати 382 дерева, до речі, тільки в заказнику, що знаходяться в незадовільному стані. Але, як бачимо з листа, не тільки дерева цікавлять Богдана Павловича. Є дещо інше: «Значна кількість призначених до рубки дерев великого діаметру (40-140 см.) і висотою понад 30 метрів. В процесі видалення таких дерев будуть пошкоджені й окремі сусідні дерева або дерева другого ярусу, не призначені до рубки, які внаслідок нанесених механічних пошкоджень підлягатимуть видаленню. Після рубки виникне потреба в посадці молодих дерев і кущів, що займе не один десяток років… Функціонування орнітологічного заказника як такого на протязі багатьох років не відповідатиме його цілям і завданням... Луцька міськрада звертається з клопотанням про скасування статусу території природного заповідного фонду». Лучани, зрозуміли? Скасувати заказник. Щодо насосної станції. Ніхто не каже, що її немає. Уважно читайте, пане Олеже. Але, як вона працює, журналіст, звісно, проконтролювати не може. Та те, що вода не викачується, як слід, видно неозброєним оком, як і те, що в парку не ведуться меліоративні роботи. Так що, пане Савчук, немає на що ображатись. Та й не годиться чиновнику так реагувати. Будь-яка критична публікація — це поштовх до роботи. От ви ним і скористайтесь.
