Лучанин два тижні голодує під стінами міської ради

31 липня 2009, 15:02

Джерело: Відомості

Піти на крайній метод юнака змусило невирішене житлове питання

Вже 13 діб під стінами Луцької міської ради з табличкою «Голодую цілодобово, шукаю правди» днює й ночує молодий чоловік. Свої дії 29-річний Сергій Сулима пояснює тим, що в такий спосіб хоче виступити проти свавілля влади у Волинській області, проти хабарництва, прикриття керівника керівником, кумівства і використання службового становища у власних цілях. — Я протестую проти того, що мої права, які записані в Конституції, порушуються, — заявляє Сергій на запитання «Відомостей»: що він тут робить і чому голодує? — Мене не записують на прийом до міського голови, виганяють з відкритого засідання міської ради, на мої скарги ніяк не реагують, тому що сам голова є ініціатором мого витурення з залу засідань. Протестую проти того, що з 2003 по 2007 роки начальник обласного управління культури Володимир Лисюк на наші заяви про покращення житлових умов відповідав, що вільного житла в гуртожитку на Відродження, 51, де ми мешкаємо з мамою, немає. А в той час, як підтверджують архівні документи, було покращено житлові умови 61 сім’ї. Я протестую проти того, що він свою дочку з однією дитиною у 2005 році переселяє, підкреслюю — в той період, коли вільного житла немає, в окремий блок із двох кімнат. Але не це головне, а те, що пан Лисюк знахабніло, протизаконно забирає суміжну площу так званої «сушки», яка належить сусідам по ліву і по праву сторони, нас про це не попереджаючи і нічого не пояснюючи. Хоча перед цим ми писали заяви, щоб нам дали цю «сушку», бо я з мамою проживаю на площі 11,3 кв. м, а по мінімальних розмірах житло має бути не менше 6 кв. м на одну людину. Він відповідає, що це неможливо, бо нема дозволу з архітектури та від пожежників, однак через деякий час забирає це приміщення під третю кімнату для дочки. Ми звертаємося у відповідні інстанції — і тут робиться те, що зазвичай робиться в Україні — він платить штраф за свою незаконну дію і кімната вже законно його. Я буду стояти тут без харчів 15 діб, щоб показати громаді, чого може добитися проста людина без мішка грошей, без родичів-депутатів. Нещодавно до мене вийшов заступник Шиби і сказав, що я займаюся шантажем. Це не так. Я хочу довести, що я людина, яка в цій державі має хоч невеличкі, але права. Гучні заяви молодого мітингувальника ми вирішили перевірити, відправившись до його помешкання за вказаною адресою. Нас зустріла його мама Галина Марцинюк і люб’язно запросила до господи. Кімнатка справді дуже маленька, з простим інтер’єром. — Тут сплю я, — показує пані Галина на ліжко, — а син розстилає на підлозі матрац. Інтер’єр доповнювали ще стіл та трильяж. Потім жінка провела у невеличкий спільний із сусідкою коридорчик та кухоньку. Ми довго розмовляли, Галина Федорівна показувала документи, які підтверджують сказані її сином слова. Як виявилося, у гуртожитку, що був на балансі училища культури і мистецтв, сім’я проживає з 1997 року. Кімнату у ньому Галині Федорівні виділили як працівникові галузі культури — вона бібліотекар. З 2008 року гуртожиток перейшов на баланс міської ради. У липні 2002-го на заяву пані Марцинюк поліпшити їй житлові умови тодішній начальник обласного управління культури Приймак наклав резолюцію — «вирішити питання позитивно». Однак директор училища культури Василь Панасюк на звернення Галини Федорівни відповів, що спочатку треба поселити студентів, на даний момент вільного житла нема, якщо таке буде, відразу їм зателефонують. У січні 2003-го, за словами Галини Федорівни, помер тодішній начальник управління, і в гуртожитку почало творитися невідь-що — студентів не набирали, вільні кімнати займали жильці, переселялися з одного місця на інше. З квітня 2003-го начальником управління стає Володимир Лисюк. Галина Марцинюк написала заяву на його ім’я на поліпшення житлових умов, їй пообіцяли — як тільки, так зразу. І такі переписки-обіцянки тривали аж до 2008 року. А тим часом житлова площа в гуртожитку ділилася, а Галина Федорівна вірила, що обіцянки виконають. Виконали — запропонували кімнату в гуртожитку училища культури і мистецтв на вул. Шевченка, 52. Але коли жінка туди зайшла — жахнулася: світло не проведене, каналізація, витяжки, опалення відсутні, кахельна пічка в аварійному стані. І не дивно, адже будинок був побудований ще у 1890 році. Як потім зробила висновок санепідемстанція, «таке помешкання не відповідає існуючим нормам». Для чого так вчинила влада з бідною жінкою? Щоб в кінці-кінців залишила їх у спокої? Але Галина Федорівна і її син вирішили добиватися справедливості і пішли далі: написали звернення до Президента, Прем’єра, Ніни Карпачової. Ті зобов’язали місцеву владу розібратися. Галина Федорівна найняла адвоката, який допоміг отримати з архіву копії наявних наказів директора Луцького училища культури і мистецтв на вселення жильців у гуртожиток. Як видно з документів, у період з 2002 по 2003 роки 26 людей поселили в гуртожиток, 7 — покращили житлові умови. А у 2004- 2005 роках були поселені 5 сімей. У травні Галина Федорівна ходила на прийом до губернатора Миколи Романюка, він відповів, що нічим допомогти не може, бо це справа міста. Але її заяву передав у прокуратуру, оскільки у ній жінка написала: «Надіюсь, що ви покладете край несправедливості і корупції, які тут відбуваються». Поки що відповідь з прокуратури не надійшла. Паралельно Галина Федорівна зверталася до міського голови. Каже, що приходила комісія ознайомлюватися з її житловими умовами, а заступник мера Лариса Соколовська зобов’язала голову будинкового комітету «Культура» Руслана Мельника «провести ретельну перевірку правомірності проживання мешканців будинку і розглянути можливість поліпшення житлових умов заявниці за рахунок вільних кімнат». В січні 2009 гуртожиток набув статусу будинку, зараз видаються ордери на житло, яке буде через 1-2 місяці приватизоване. Отож, сім’я, як у тій казці, залишилася біля розбитого корита. Може, багато хотіли? Напевно, не менше і не більше як інші, просто наглості забракло, намагалися все зробити по-чесному. На жаль, у нашій державі це неможливо. Оскільки на даний момент начальник управління культури і туризму Володимир Лисюк у відпустці, ситуацію прокоментував його заступник Валерій Дмитрук: «Начальник правління давав пояснення прокуратурі, незабаром заявниця отримає офіційну відповідь».