У Хрінниках археологи розгадують історію всієї Європи

Вже дев’ятнадцять років на берегах Хрінницького водосховища працює Волинська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України. І кожного року дивують сенсаційні знахідки, що відкривають нові сторінки історії не лише Волині та України, а й усієї Європи. Про розкопки та знахідки у Хрінниках розповідає професор, доктор історичних наук, заступник директора Інституту археології НАН України Денис Козак.

Місце насправді унікальне: по периметру Хрінницького водосховища розташовано безліч пам’яток археології від епохи пізнього палеоліту аж до пізнього середньовіччя. Такого скупчення пам’яток в одному мікрорегіоні більше нема на території всієї України.

Одним із досягнень нашої експедиції є знахідка зображення на амфорі найдавнішого землеробського знаряддя — рала. Воно було досить реалістичне та придатне для комп’ютерної обробки, завдяки чому нам вдалося реставрувати рало та перевірити його функціонально. Виявляється, воно було виготовлене зі спеціально витесаної суцільної дубової деревини. Чересло, тобто ніж, який розрізав землю, так само було дерев’яним. Це знаряддя праці з Хрінників належить до рубежу IV-ІІІ тис. до нашої ери та є найдавнішим у Європі. Подібні знаряддя орного землеробства відображені на печерних малюнках на території Італії на тисячу років пізніше.

Надзвичайно цікавою є знахідка, що відноситься до раннього залізного часу. Тоді на території Волині, за даними Геродота, проживало плем’я неврів. Ми виявили садибу рибалки-невра. Житло дуже цікавої конструкції: площею близько 20 квадратних метрів, посередині вирита величезна яма-вогнище, а над нею — сліди від дерев’яних прутів. Напевно, це була сушарня, в якій в’ялили рибу, можливо, м’ясо чи фрукти. Тут же знайшли повний набір рибацьких снастей: виготовлений із кістки гарпун, ніж-долото та захват із ікол кабана. Рибу, яку зловили гарпуном, підтягували вгору, а потім, наче граблями, чіпляли захватом за зябра та виймали повністю. Ймовірно, цей рибалка був професіоналом, оскільки в його сушарні могло оброблятися до 20-30 кілограмів риби.

Не менш значущою була знахідка, пов’язана з давніми готськими племенами, що прийшли в Україну з Прибалтики в кінці ІІ століття нашої ери, зайняли територію Волині, а пізніше Поділля, Правобережної та частково Лівобережної України. Панували вони на теренах нашої країни впродовж двох сторіч. Місцеві племена, зокрема й слов’яни, платили їм данину у вигляді продуктів, речей і військової повинності, а готи  натомість забезпечували їм захист, певний порядок усередині Готської держави, що відома в історії як імперія Германаріха.

На фото: Снасті рибалки-невра

Готи захопили всі торгові шляхи та повністю перебрали на себе торгівлю з римськими провінціями, які потребували величезної кількості продуктів харчування. Готи забезпечували їх їжею, а взамін привозили вироби з металу та кераміки. Дуже багато красивої римської кераміки виявлено на поселенні у Хрінниках. Мені здається, що тут була величезна торгова та реміснича факторія. У Хрінниках уже виявлено біля 50 жител, що навіть у сучасному розумінні — велике село. У деяких будинках ми знайшли скарби римських монет, уламки срібних ланцюжків, які носили на грудях купці з римських провінцій. Очевидно, що звідусіль сюди по Стиру звозили розмаїті вироби.

А кілька років тому ми натрапили на об’єкт, який є просто унікальним для історії не тільки України, а й усієї Європи. Ми знайшли давнє капище-жертовник, на якому приносили в жертву тварин і людей. Капище — це вимощений глиною майданчик, посеред якого було викладене величезне вогнище діаметром до двох метрів. Навколо були вкопані великі горщики, в які клали духмяне зілля, далі йшли ями для жертовного м’яса, а збоку — ще одна яма, в якій різали жертв. Перед капищем був великий майданчик розмірами приблизно 10 на 8 метрів, ущент заповнений кістками тварин і людей.

Капище у Хрінниках зовсім не характерне для германців Європи, де були так звані «святі місця» над озерами, куди скидали предмети господарства, зброю, людей. Поклоніння богам через вогонь, через спалення було поширене в античному світі й у слов’ян. У цьому разі в Хрінниках маємо справу з якоюсь культурною і міфологічною «мішаниною».

До слова, маємо ще одне підтвердження того, що місцеві готи мали тісні контакти з римськими провінціями. В одному із жител виявили бронзову фігурку бога Сарапіса, а саме помешкання було своєрідним підпільним храмом-вівтарем. Божок розміщувався у ніші, що була відмежована від основної частини житла. Сарапіс — це суто античний бог, віра у якого виникла на рубежі IV-ІІІ ст. до н.е. в Єгипті, а потім набула поширення у Римі. Певно, хтось тутешній, із Хрінників, досить довго перебував у Римі, а згодом приніс ці вірування у поселення.