Оксана Рафальська із Згоран «хворіє» на вишивку

Оксана Рафальська з села Згорани Любомльського району почала вишивати ще у шестирічному віці. Пригадує, як мама казала їй: «Ти ще маленька до такої роботи», а тітка все ж таки дозволила дівчинці спробувати покласти хрестики на полотно. І відразу у маленької Оксани все вийшло без помилок. З того часу, як зізнається жінка, вона захворіла на вишивання і тепер не уявляє свого життя без узорів, полотна, ниток. У неї сотні вишитих рушників, картин, сорочок. А не так давно жінка почала створювати ікони.

— Ще ні однієї речі не продала, — каже пані Оксана, — все тільки дарую, на продаж вишиваю лише сорочки. За роботу беру, залежно від узору, 150-200 гривень. Вважаю, що вишивання і малювання — це моя хвороба. Я не ляжу спати, якщо не повишиваю, встаю — і відразу до вишивки, є якась вільна хвилина, зазвичай тоді люди йдуть на відпочинок, а я до вишивки.

Жінка запрошує подивитися її роботи — у двох кімнатах на стінах — вишиті рушники картини і ікони.

— Перед тим як вишивати образ, — розповідає, — прошу благословення у батюшки, полотно скроплюю свяченою водою, говорю «Отче наш».

Оксана Михайлівна створила на полотні вже 15 ікон, три з них подарувала у місцевий храм, ще кілька родичам. Однак продавати не наважується. За одну їй навіть пропонували чотири тисячі гривень, однак жінка відмовилася.

Каже, робота залежить від натхнення.

— Ось цю ікону Божої матері з Ісусом, — жінка показує образ на стіні у рамці, — я вишивала два дні, потім вона пролежала два роки, поки до неї знову доступила і тоді за чотири місяці вона була готова. А ось цей нерукотворний образ Ісуса Хреста — за десять днів. Він мені приснився, і вишила швидко.

Талант до вишивання пані Оксані передався по спадковості, адже в родині таким рукоділлям займалися і мама, і бабуся. Однак, зізнається майстриня, вони так багато не вишивали, як вона. Крім того, у майстрині своя техніка, бо вишиває так, ніби малює. Тому її вишиті картини здаються об’ємними.

На запитання, що мріє ще вишити, відповіла:

— Мрію, скільки буду жити, щоб очі бачили вишивати.