На свято Воздвиження Хреста Господнього ікона замироточила

Крапельки мира спадали від лиця й одежі Богородиці

Тисячі відпочивальників улітку їдуть на озеро Світязь покупатись у його цілющій воді, позасмагати, прогулятися лісовими стежками. Одначе мало хто знає, що на березі цієї голубої перлини у глибині села стоїть давня святиня — Петропавлівський чоловічий монастир. Про його історію, а також чудотворні ікони храму та випадки зцілення «Відомостям» розповів настоятель цього монастиря отець Арсеній.

На фото:  Храм у селі Світязь

Довідка

У 2002-му році вперше в історії парафії тут відбувся чернечий постриг (настоятель храму о. Василій став ієромонахом Арсенієм). Тоді ж Владика Симеон оголосив про перейменування храму с. Світязь у Петропавлівський скит Низкиницького чоловічого монастиря.

З його слів дізналися, що храм має прадавню історію, на його місці колись була дерев’яна церква, яка у 1834 році згоріла від недопаленої свічки.

— На той час село Світязь було невеликим, і люди не мали змоги збудувати храм, тому вирішили звести невелику каплицю, — оповідає священик. — Біля каплиці з часом було побудовано приходський дім, у якому жив батюшка та знаходилася церковно-приходська школа. У 1846 році граф Францішек-Ксаверій Браницький вирішив прославити Бога, побудувавши три православні храми. Один — у нашому селі Світязь, другий — у селищі міського типу Щацьк, третій — у селищі Головно Любомльського району.

Отець Арсеній просить звернути увагу на іконостас, який зберігся з тих часів, а особливо на головну святиню монастиря — Почаївську ікону Божої Матері. На Покрову (саме в цей день ми завітали до святої обителі) біля царських воріт її опускають для поклоніння прихожан.

— Дев’ять із половиною років тому 27 вересня — на свято Воздвиження Хреста Господнього, — веде оповідь отець Арсеній, — ми побачили, що вона замироточила. За склом з’явилися крапельки мира, що спадали від лиця й одежі Богородиці, обличчя й рук младенця Христа. Наступного дня я зателефонував до нашої найвищої духовної влади. Була створена єпархіальна комісія на чолі з тодішнім правлячим єпископом Симеоном, яка засвідчила факт мироточення.

Сьогодні біля ікони висить безліч золотих прикрас: ланцюжків, хрестиків, кулонів. Це дарунки від людей, які отримали тут благодатну допомогу та зцілення. Священик розповів, що найперший дар — хрестик — приніс тутешній чоловік.

— Це було в одному селі Шацького району напровесні, — розповідає цю незвичайну історію настоятель. — Чоловік допомагав сусідці по господарству. І, як прийнято в селі, жінка вирішила віддячити йому, нагодувавши обідом. Але після цього чолов’яга відчув, що з ним коїться щось неладне: всередині почали кричати різні голоси, узялася мучити якась нечиста сила. Він звернувся до лікарів, одначе ті лише розвели руками. Хтось порадив помолитися перед нашою святинею. Коли чоловік під’їжджав, нечисті духи у ньому закричали: «Не заходь туди, бо помреш!». Він же подумки відповів: «Коли вже мені помирати, то краще на святому місці». Під час молебню, розповідає батюшка, одержимому було дуже зле, він навіть знепритомнів, і родичам довелося відвезти його додому. Проте на ранок чоловік прокинувся цілком здоровим.

Узагалі, каже священик, усі випадки зцілення чимось подібні. За його словами, вже 19 разів ікона Божої Матері допомагала подружнім парам, які довгі роки у шлюбі не могли мати дітей. Особливо отцю Арсенію запам’ятався один випадок.

— Чоловік із дружиною, — розказує він, — їздили всюди, куди їм тільки радили, за поміччю, але, на жаль, не отримували того, чого шукали. А коли у нас помолилися перед іконою, посповідалися, причастилися, відслужили молебень і попросили у Богоматері те, що хотіли, молода жінка завагітніла й народила двійню. Щасливий батько приїхав до нас і каже: «Отче Арсенію, ми отримали таку благодатну допомогу біля ікони у вашому храмі! Ми хочемо, щоб ви стали хрещеним батьком наших діток, які народилися чудом завдяки молитвам до Божої Матері». Звичайно, монахи не мають права бути хресними. Хіба лише з благословення вищої духовної влади. Я отримав таке благословення — і став хрещеним батьком.

— Один чоловік із діагнозом «рак» приїздить до нас уже п’ять років і молиться перед Почаївською іконою Божої Матері, — провадить далі розповідь про зцілення отець Арсеній. — Цей страшний недуг зупинився і не прогресує. У нас нема такого дня, щоб перед іконою не служився водосвятний молебень. За рік ми просто тонни води освячуємо, люди набирають її, приймають як ліки й отримують благодатну допомогу.

Власне, тут кожна ікона має свою неповторну історію, а разом з тим духовну цінність. До прикладу, ікона святого Миколая, першим пристанищем якої був іще дерев’яний храм. Біля неї висить срібний хрест, на якому можна побачити клеймо імператора Павла. Саме такими хрестами монарх нагороджував священиків за доблесні подвиги та розвиток православної церкви.

Отець Арсеній показує на невеликий отвір в образі. Як виявилось, у роки Великої Вітчизняної одному з німецьких солдатів не сподобалась ікона, і він вистрілив у неї.

— Кара Божа не забарилась, — оповідає настоятель. — Увечері між німцями сталося непорозуміння, і з необережності кривдника святині смертельно поранили.

Є у храмі частинки мощей Божих угодників зі святої гори Синай, Почаївської лаври.

Також священик повідав історію образа Божої Матері «Неупиваєма чаша», який храму п’ять років тому подарував чоловік, що зловживав спиртним. Від своєї недуги він хотів вилікуватися, проте медики не допомогли. Чоловік багато молився, і йому приснився сон про те, що у Світязький монастир треба принести цю ікону. Проте саме такої ніде не було, тому змушений був поїхати до Москви, щоб там її купити.

Цікавою є ікона, де Божа Матір в одній руці тримає яблуко, на іншій — младенця Ісуса. Отець Арсеній каже, що йому не вдалося відшукати назву цього образа, також ніхто не знає, як він потрапив у храм.

Слава про монастир поширюється серед віруючих — і з кожним днем відвідувачів стає все більше. Тож дев’ять років тому постало питання розширення території. Уже завершується будівництво монашого корпусу, де буде розміщено ще два православні храми. Крім того, на першому поверсі облаштують невеликий готель для паломників, на другому й третьому — келії для монашої братії, музей, бібліотеку. Нині ж монастир налічує разом зі священиками, монахами та людьми, які тут трудяться, 15 осіб. Живуть усі ченці у невеличкому будинку біля храму та в церковній хаті у селі. Щодня у храмі йдуть богослужіння: ранкове, що починається о сьомій годині, та вечірнє. Отець Арсеній каже, що рідко таке буває, коли на службі нема нікого. А влітку багато відпочивальників приходять на подвір’я храму, щоб просто пофотографуватись, адже його територія дуже мальовнича: багато квітів, зелені.