Відтворення бойових дій спонукає до вивчення історії

Про Першу та Другу світові війни написано багато літератури, знято сотні фільмів, а науковці захистили не одну дисертацію. Та яка вона — правда про той кривавий період? Адже історія, залежно від чинної влади, трактує його по-різному. Відповіді на ці запитання намагаються знайти учасники громадської організації «Орел», яка займається відтворенням історичного побуту та подій, пов’язаних із героїчним минулим Волинської області. Журналіст «Відомостей» бачила їхній показовий виступ на Дні села у Кисилині Локачинського району. Нещодавно реконструктори знову там побували та провели, як кажуть, «тактичні навчання».

Для селян таке видовище було досить незвичним. Дехто думав, що то приїхали знімати кіно про війну. Адже більше десятка людей, переодягнутих у військову форму червоноармійців і німецьких окупантів, зі зброєю в руках, виглядали досить правдоподібно. Німецькі пісні, стрілянина — все було, як на справжній війні. Потім і діти, і дорослі мали змогу приміряти колишню військову форму, сфотографуватися з учасниками «бойових дій».

На фото: Під час фестивалю «Десята застава»

Як розповів керівник організації Сергій Левченко, їхня діяльність розпочалася ще у 2005-му році. На Волині тільки вони займаються реконструкцією Другої світової. Загалом же в Україні таких клубів і організацій чимало. З багатьма з них налагоджено дружні стосунки.

— Цьогоріч почали працювати над тим, аби зробити підрозділ часів Першої світової війни: хочемо реконструювати 53-й Волинський полк, — розповідає Сергій Валерійович. — Що стосується Другої світової, то у нас уже є певні напрацьовані ніші. Ми відтворюємо 1941 рік, а саме — 90-й прикордонний загін, який тримав героїчну оборону в перші дні війни на території Волині. Минулого року під егідою облдержадміністрації взяли участь у проекті «Варта пам’яті», присвяченому Героям Радянського Союзу, які загинули на теренах Волинської області. Тоді об’їздили близько десяти районів, де проводили навчальні бесіди з молоддю — у школах, дитячих таборах. Діти мали змогу потримати в руках зброю, одягнути каску, шинель. Саме завдяки такій наочності намагаємося залучити, передусім молоде покоління, до пізнання історичної правди, стимулюємо взяти в руки книгу та почитати про свій край, свою історію. Цього року «Варта пам’яті» продовжилась у тому ж форматі, проте захопила не так багато районів, адже, крім цього, провели фестиваль «Десята застава» у с. Заставне Іваничівського району.  

За словами пана Сергія, такий фестиваль на Волині відбувся вперше. Запросили на нього реконструкторів із Донецька, Харкова, Києва, Рівного, Тернополя — загалом близько півсотні людей. Вони були вражені красою тутешніх краєвидів. До того ж місце обирали з огляду на факти історії.

На фото: Противник вже близько...

— Не кожен фестиваль в Україні може похвалитися тим, що його проводять справді на історичних батальних місцях, — каже пан Сергій. — Це по-перше, а по-друге, ми підводимо під це легенду, намагаємося зробити так, аби люди максимально занурилися в ту епоху. Якщо знайдемо фінансову підтримку, то хочемо й наступного року провести цей фестиваль. Плануємо зробити виїзні стенди, а також відтворити тогочасні танці. Дівчата вже й сукні собі шукають. Бо ж людям хочеться побачити не тільки батальні сцени, а й шматочок тогочасного життя, побуту. Прикордонники — не заангажована тематика, тому що вони першими прийняли на себе удар. Цей фестиваль має право на життя, і ми все робитимемо задля цього.

— Невже й жінки є членами вашої організації? — цікавлюся.

— Так, у нас є дівчата. Щодо Другої світової, то вони відтворюють тодішніх санінструкторів, а у реконструкціях боїв Першої світової — медсестер Червоного Хреста. Загалом, — продовжує співрозмовник, — у нас усі учасники — люди різних професій і віку, але об’єднує нас спільне хобі — історія.

Якби було більше коштів, каже чільник організації, наступного року можна було б реконструювати Бородинську битву, якій виповнюється 200 років. Бо саме під Гороховом, Володимиром-Волинським були сутички. Планів, звісно, багато, та без фінансової підтримки влади, спонсорів, меценатів утілитись у життя їм не вдасться. Адже відтворення військових подій вимагає чималих затрат — дорого обходиться учасникам форма. Її, до речі, шиють під замовлення з урахуванням усіх нюансів тогочасного крою й шиття та з відповідної тканини. А ще ж фурнітура, каски... У спеціалізованих магазинах купують макети тогочасної зброї. Німецьке обмундирування обходиться в кілька разів дорожче, ніж радянське. А ще доводиться витрачати гроші на проїзд, харчування, проживання.

— Часто організатори, — розповідає Сергій Валерійович, — коли хочуть провести якийсь захід, телефонують, скажімо, в Київ і запрошують звідти людей. Але ж це зайві витрати. Чомусь хорошого у себе ми не бачимо, а от у сусіда, грубо кажучи, хата гарна. Це проблема.

До сьогодні, розповідає керівник «Орла», те, чим вони займаються, у людей залишає тільки позитивні враження, і ці реконструкції могли б привабити на Волинь туриста.

— Якби поляки мали такі історичні надбання, як ми, вони не проґавили б можливості заробити на цьому гроші, — міркує Сергій Левченко. — Адже на Волині, крім Шацька, чесно кажучи, туристи нікуди більше й не їдуть. — Узяти ту ж Чехію: у них є дот на старій лінії оборони, який ні разу не вистрілив. Але вони підвели легенду — «от якби ми оборонялися» — і зробили фестиваль, на який кожного року приїжджає по п’ять тисяч осіб. А у нас — маса тих же дотів. Але вони занедбані. Можна ж їх реконструювати, підняти історичні матеріали, вивчити, хто та коли там воював, і завезти на це героїчне місце — неважливо, часів якої війни — Першої чи Другої, — туристів. Але ж це треба найняти сторожа, якогось працівника, щоби проводив екскурсію, налагодити роботу з турфірмами.

Слушною є пропозиція пана Сергія, адже, скажімо, зелений туризм, про який останнім часом так жваво говорять наші посадовці, зводиться поки що лише до агросадиб, де можна відпочити, як у готелі — інколи, щоправда, з сауною, рибалкою, походами до лісу — і все.