Поки потерпілий стікав кров’ю, кривдник спав

Кілька місяців тому в Луцькому міськрайонному суді завершився розгляд справи про обвинувачення Миколи Скорського (з етичних міркувань прізвища й імена учасників події змінено) у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України (вбивство через необережність). Як стало зрозуміло з матеріалів справи, нещасному випадку можна було б зарадити, якби не алкоголь, людська байдужість і безпечність. Лякає також те, що свідками смерті чоловіка стали його малолітні діти. Напевно, з їхньої пам’яті та страшна картина — калюжа крові й бездиханне тіло батька посеред неї — ніколи не стреться.

Сім’я Олександра Мамсюка (дружина Ольга, 14-річний син Максим і 10-річна донька Інна) переїхала до Луцька не так давно. Проте зарекомендували себе сусідам із хорошої сторони. Ніколи ніхто не чув у їхній квартирі сварок, сторонніх людей вони до себе не водили. Були врівноваженими й спокійними. Та от главу сімейства частенько бачили напідпитку. Дехто навіть співчував, мовляв, бідолаха залишився без роботи — от і випиває.

Того злощасного дня все було, як зазвичай: дружина вранці пішла на роботу, син — до школи. Донька ж трохи занедужала, тому залишилася вдома. Вона якраз дивилася телевізор, коли під обід батько прийшов додому з чужим чоловіком. Інна його вже якось бачила у компанії з татком. Приятелі сиділи на кухні, розмовляли, пригощалися, на столі стояла випивка. Та, мабуть, як часто буває, оковита до добра не довела — між чоловіками спалахнула сварка. В кімнату, де була дитина, долинали звуки з кухні, раптом дівчинка почула брязкіт розбитого скла. Мала дуже злякалася, навіть боялася підійти до дверей, але хвилин через десять таки наважилася заглянути на кухню — і побачила на підлозі закривавленого батька та чужого дядька, який сидів за столом. Вона відразу зателефонувала мамі, аби та негайно приїхала додому. Якраз нагодився зі школи й старший брат. Побачене жахіття шокувало Максима.

Хлопець узяв сестричку за руку, і вони вибігли на сходову клітку чекати приїзду мами.

За кілька хвилин жінка вже була на порозі свого помешкання. Кинулася до чоловіка, проте він був непритомний, а довкола все багряніло від крові — підлога, стіни. У голові навіть промайнула думка — «він втратив надто багато крові, треба шукати донорів». Викликати «швидку» по мобільному, оскільки стаціонарний телефон не працював, матері допоміг син. І вже за кілька хвилин у квартирі були медики та міліціонери.

Лікарі констатували смерть. Травми були надто важкими — множинні проникаючі колото-різані рани шиї з пошкодженнями трахеї, м’яких тканин, судин, що супроводжувалися масивною кровотечею.

Підозри впали на Миколу Скорського, який у той момент перебував у квартирі. Той не визнавав своєї вини. Спочатку навіть казав, що в квартиру зайшов хтось третій і завдав Олександру смертельних ран. Потім, зрозумівши, що все-таки є докази не на його користь, свідчив, буцімто потерпілий сам упав на скляні двері та поранився, а він, побачивши велику кількість крові, зомлів. Мовляв, прокинувся, вже коли прибули працівники міліції. Про те, як поводитися під час слідства та в суді, він добре знав, адже має вищу юридичну освіту, навіть деякий час працював у органах внутрішніх справ старшим слідчим, а останнім часом надавав юридичні послуги.

Спочатку справу було порушено за ст.115 КК — умисне вбивство, та, враховуючи свідчення очевидців, висновки медико-криміналістичної, психолого-психіатричної, дактилоскопічної експертиз, відтворення обставин подій, її перекваліфікували на ст.119 — убивство через необережність.

Як виявилося, після чергової пляшки між чоловіками виникла суперечка, і коли розгніваний господар піднявся зі стільця, гість із усієї сили штовхнув його у плече — і той упав на скляні двері. Микола припідняв його та сказав витертися футболкою. Потім, зі слів обвинуваченого, він хотів викликати «швидку», та телефон не працював. Тоді, мовляв, сів за стіл і знепритомнів. Однак, як стверджують лікарі, він просто заснув.

Суд визнав Миколу Скорського винним у вчиненні ненавмисного вбивства та засудив до чотирьох років позбавлення волі. Після апеляції вирок залишили без змін. Однак відбувати покарання не довелося: він потрапив під амністію і був звільнений.