Нелегалів у Журавичах годують краще, ніж хворих у лікарнях

Коли 1 січня 2010 року набула чинності угода між Україною і ЄС про реадмісію, у пресі часто звучали думки, що наша держава стане відстійником для нелегальних мігрантів. Чи так це насправді, кореспондент «Відомостей» мала нагоду дізнатись у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, УМВС у Волинській області, який розміщений у Журавичах.

На момент приїзду в пункті перебувало 43 підопічні. Якби не колючий дріт і строга пропускна система, то могло здатися, що ти потрапив у санаторій: центр для мігрантів знаходиться у чудовому сосновому лісі.

Як розповів його директор Юрій Березинський, із моменту відкриття установа ніколи не була заповнена на 100%. Адже розрахований центр на 180 осіб одночасного перебування.

— Найбільше у нас було 136 одночасно, — зазначив Юрій Березинський. — Якщо говорити про тенденції, то цьогоріч мігрантів менше. Але попереду ще зима. З досвіду можу сказати, що у холодну пору року нелегалів більшає.

Водночас пан Юрій не зміг сказати, у скільки обходиться бюджету України один день перебування нелегала у центрі. За його словами, все залежить від наповнюваності.

— У нас у штатному розписі 142 працівники. Тож що більше нелегалів, то дешевше обходиться бюджету утримання однієї особи, — розповів директор центру. — Точно можу сказати, що на харчування в день виділяють дванадцять гривень. Одначе завдяки громадському об’єднанню «Волинські перспективи» ця сума зросла до сімнадцяти гривень. Адже наші підопічні неодноразово скаржилися, що їхній раціон бідний на звичні їм тропічні фрукти.

Зазначимо, що на харчування хворих у наших лікарнях, дітей у садочках і школах у день виділяється значно менше коштів.
У раціоні ж «непроханих гостей» нашої держави — телятина, кури, каші тощо. Дотримуються тут і традицій: у ці дні у мусульман Рамадан, тому стіл їм спеціально накривають після 10-ї години вечора.

Тому перебування у Журавичах іноземці недарма називають «курортом». Оскільки зайнятися їм нічим, то протягом дня вони грають у футбол, волейбол чи баскетбол. Багато хто з них охоче позує перед фотоапаратом і розповідає свою історію. Особливо це стосується вихідців із країн колишнього Союзу. Так, громадянин Грузії Георгій потрапив у Журавичі через кохання.

— Я приїхав до жінки у Тернопіль, — розповідає чоловік. — Кордон перетнув легально — літаком. Але разом із нами летіла дочка Тимошенко, тож коли ми прибули, їй приділяли багато уваги, а на інших пасажирів не зважали. Мені ніхто не пояснив, що через дев’яносто днів потрібно продовжити термін перебування в країні. Із жінкою у мене нічого не вийшло. Нарвався на «Беркут»… І ось я тут.

На фото: Грузин Георгій

Єдине, що не подобається Георгію у Журавичах, то це відсутність морозива. А Юрій Березинський зазначив, що у себе на батьківщині Георгій працював дерматовенерологом.

Великою несподіванкою було почути серед підопічних центру українську мову. Нею розмовляв 22-річний Сергій, виходець із Тернопільщини.

— Я народився та виріс в Україні, — розповів хлопець свою історію потрапляння у центр для мігрантів. — Після 8-го класу з мамою виїхав у Росію. Там закінчив школу. Проте громадянства не отримав. Тепер приїхав в Україну, хочу виробити паспорт і повернутися назад на роботу в Москву.

За словами директора центру Юрія Березинського, велику допомогу вони отримують від громадського об’єднання «Волинські перспективи». Юрист цієї організації Віктор Вальчук розповів, що вони працюють у рамках проекту «Підтримка впровадження угод про реадмісію між Європейським Союзом, Республікою Молдова, Російською Федерацією та Україною: сприяння наданню допомоги добровільному поверненню та реінтеграції».

— Ми надаємо мігрантам правову, медичну допомогу, забезпечуємо перекладачами, купуємо одяг, взуття, засоби гігієни, телефонні картки тощо, — розповів Віктор Вальчук. — Можу сказати, що сьогодні більше нелегалів хочуть добровільно повернутися на батьківщину. Цьому сприяють зміни у законодавстві, які набули чинності з травня цього року. Якщо раніше нелегалів утримували у центрі лише шість місяців, зараз термін продовжили до року. Багато хто з них каже, що за цей час встигне повернутися додому та знову спробувати «щастя» потрапити у європейську країну.

На фото: Українець Сашко

Як зазначив Віктор Вальчук, жителі країн Азії та Африки мріють про одне — приїхати та влаштуватися на роботу в розвинену країну ЄС. Для цього вони ладні викласти за свою небезпечну мандрівку від 2,5 тисячі до 15 тисяч доларів. Їдуть у борг: лише після дзвінка з Німеччини родичі платять перевізнику за поїздку.

Іноді доходить до конфузів: іноземець уже готовий повернутися на історичну батьківщину, проте перевізники «ловлять» клієнта біля посольства та роблять спробу знову переправити за кордон: бізнес є бізнес.

Працівники центру в Журавичах наголошують, що «клієнтів» у їхній установі було би ще менше, якби був підписаний міждержавний договір про реадмісію між Україною та Росією. Адже 80% нелегалів потрапляють у нашу країну саме з Росії.