Лише 2,5% дітей-сиріт можуть жити в інтернатах

Для решти держава повинна знайти сім’ю

Саме за таким принципом, спираючись на світовий досвід, працює і волинська служба у справах дітей. Вже з початку цього року на Волині створено два дитячі будинки сімейного типу, до яких влаштовано восьмеро дітей, позбавлених батьківського піклування, а також створено три прийомні сім’ї, які взяли під свою опіку дев’ятеро діток. Як живеться дітям у волинських прийомних батьків, «Відомості» бачили, побувавши у них в гостях.

Усього в області наразі функціонує 17 дитячих будинків сімейного типу, де виховується 115 дітей-сиріт, та 59 прийомних сімей, які доглядають 111 дітей без батьківської опіки.

Начальник обласної служби у справах дітей Алла Онищук пояснила, чим відрізняється будинок сімейного типу та прийомна родина. Відтак, якщо сім’я прийняла на виховання четверо або менше діток, то вона вважається прийомною сім’єю, а якщо п’ятеро і більше — то ця родина набуває статусу дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ). Однією з вимог також є обмеження у кількості дітей. Пані Онищук каже, що сім’я може мати максимум десятеро діток, разом зі своїми власними. Якщо біологічні діти досягли повноліття, то прийомних дітей відповідно можна взяти більше на виховання.

— Брати на виховання дітей не вважається роботою, проте держава виплачує за це гроші, — каже Алла Онищук. — У законодавстві це називається «грошова винагорода за надання соціальних послуг дітям». На одну дитину щомісячно нараховується два прожиткових мінімуми громадян, це приблизно дві тисячі гривень. Обласна служба у справах дітей підрахувала, що за рік прийомні батьки отримують на одну дитину 24 тисячі гривень, тоді як інтернатні установи витрачають до 70 тисяч гривень на утримання однієї дитини.

Однак більші фінансові витрати держави ніколи не покриють того, що отримують діти, коли вони виховуються в сім’ї.
І цьому немає заперечень. Усміхнені обличчя діток, які зустріли нас на порозі хати Гапонюків, що в селі Воля Ковельська, — яскраве тому підтвердження.

Дитячий будинок сімейного типу Гапонюків Степана та Тетяни створено в січні 2006 року. Родина виховує п’ятеро прийомних діток — Марійку, Катрусю, які закінчили третій клас, Юлю, яка закінчила другий, Лізочку та Юрчика, які тільки цьогоріч стануть школярами. Своїх власних дітей у Гапонюків аж шестеро, щоправда більшість уже виросла, дехто створив свої сім’ї. Але на свята, каже Тетяна Гапонюк, як збирається уся родина, то в будинку яблуку ніде впасти, проте не жаліється ніхто.

— Що не кажіть, а дітям в сім’ї краще, ніж в інтернатах, — розповідає батько прийомної родини Степан Гапонюк. — Держава за них дбає: і харчування, і ігри. Все, здавалось би, на вищому рівні, але є такі речі, які інтернат дати не може. Ну от нас нещодавно запросили на весілля, і ми всі разом підемо на нього. Діти бачитимуть наречених, інтернатівські діти цього позбавлені. Своїх діток ми беремо навіть на похорон. Виникає багато питань, наприклад, чому люди плачуть, в них проявляється співчуття, жаль. Вони пристосовуються до реалій. Я постійно кажу своїм діткам, що для них ми стали батьками назавжди і поки зможемо будемо їм допомагати.

Відтак родина подбала про те, аби малечі було де гратися: на подвір’ї поставили батут, в будинку облаштували кімнати з купою іграшок. Проте на цьому опіка не завершується. Як повідомили в службі у справах дітей, Степан Гапонюк був першим з прийомних батьків на Волині, хто розпочав будівництво житла для своїх прийомних діток, пізніше цю ініціативу підтримали інші.

Прийомна родина Бобриків Бориса та Людмили, які проживають у тому ж селі Воля  Ковельська, створена в липні 2006 року. Тоді до них було влаштовано двох діток, а в лютому 2009 сім’я взяла на виховання ще трьох дітей та отримала статус дитячого будинку сімейного типу. Відтак, Оленка, Віка, Богданчик, Іллюша та Рая отримали справжніх батьків. Біологічні діти Бобриків вже дорослі: дочці виповнилося 20 років, син на рік менший. Під час нашого візиту родина якраз збиралася їхати на відпочинок на Світязь, тому дітей ми застали збудженими та щасливими у передчутті поїздки. Десь за кілометр від нинішнього помешкання прийомна родина також будує хату.

— Спеціально для діток ми тримаємо кіз, поки я піду їх доїти, то на подвір’ї вистроїться черга з кружками, — тішиться пані Людмила. — Діти вже допомагають по господарству, доглядають за овочами в теплиці.

А батько радіє дружбі, яка склалася між дітьми. Розповідає, що якось діти пробили басейн, що стоїть у дворі, однак хто став винуватцем прикрої пригоди, не зізналися й до сьогодні.

В грудні 2006 року відчайдушна рожищанка Наталія Марценюк взяла додому луцького хлопця Сашка, якого покинули батьки. Чому відчайдушна? Бо ж жінка взяла на себе цю важку ношу самотужки, без чоловіка. На той час пані Наталя вже мала одну донечку — Юлю. У 2007 році вона взяла на виховання ще двох діток — рідних братика та сестричку — Богданчика та Катрусю. Родина проживає у приватному будинку, виховувати вже немалих дітей Наталії допомагають її батьки. Сама ж прийомна мама працює режисером у місцевому будинку культури, бо вважає, що матір, яка «сидить над каструлями — це не приклад для наслідування».

На фото: Дітей Наталія Марценюк виховує в українських традиціях

Діти творчі, активні, щоправда трохи сором’язливі. Однак можливості реалізувати себе у них є. Бо ж з такою маминою підтримкою можна й гори звернути.