У родині Новосадів живуть мотокросом

Швидкість, гул моторів, круті віражі, драйв — ось ті слова якими можна охарактеризувати мотокрос. Для спортсменів-мотокросерів звивиста траса та двоколісний металевий товариш — те, без чого вони не уявляють свого життя. Брати Дмитро й Ілля Новосади з Ківерців смак мотогонок відчули, будучи ще зовсім дітьми. Зараз хлопцям 10 та 16 років, і вони впевнено почуваються на професійних мотоциклах.

На фото: Ілля Новосад

Любов до цих залізних коней хлопцям прищепив батько Андрій, якому мотокрос також близький іще з молодості. Старшому Дмитрові нині 16 років. Як розповідає його тато, те, що хлопцеві до вподоби двоколісні, стало зрозуміло ще змалечку. Вже у три роки малеча гасала на спортивному велосипеді. Коли ж хлопцеві виповнилося чотири, батько придбав для нього перший мотоцикл — досить потужний як для такого дитяти професійний «Kawasaki».

Азів їзди Дмитра навчав батько. З гордістю пригадує, як син проїжджав перші метри, вчився переключати швидкість, робити перші повороти. Дмитрові все вдавалося досить легко, тож уже в п’ять років почав серйозно займатися мотоспортом.

— Батько знайшов для мене дуже хорошого тренера зі столиці, — розповідає Дмитро. — Він був професіоналом у своїй справі, виховав не одного майстра спорту, чемпіонів міжнародних змагань. Ми з ним об’їздили різні траси як на Волині, так і по всій Україні. Щодня я мав по два тренування. Підйом о шостій ранку, а близько сьомої вже перше тренування. Наприклад, уранці могли відточувати їзду в Ковелі, а ввечері — вже поблизу Луцька: в Підгайцях чи Гаразджі. Звичайно, це було дуже важко, та якось справлявся.

Близько п’яти років Дмитро був у професійному спорті. За цей час із всеукраїнських чемпіонатів привіз не одну нагороду. Проте мотокрос — затратний спорт. Із сімейного бюджету доводилося виділяти значні кошти на утримання мотоцикла, форму, оплату тренера. Тож, як розповідає тато Дмитра, далі сім’я не могла тягнути, тому й змушені були на деякий час зупинитися.

Хлопець повернувся до мотокросу лише кілька місяців тому. Добряче помучивши батька, все ж таки отримав новий мотоцикл і взявся за тренування. Відновився досить швидко, що дозволило показати хороший результат на нещодавніх перегонах.

— Мені мотокрос дуже подобається, — ділиться Дмитро. — Це важко передати словами. Я полюбив мотоцикл і швидкість із першого дня. Варто лише раз сісти за руль — і все: затягло назавжди. Тато мене посадив на мотоцикл. Звісно, це нелегкий спорт, але від цього отримуєш стільки адреналіну та наснаги!

Меншому Іллі зараз тільки десять років. Уперше відчув драйв від їзди на мотоциклі чотири роки тому. Тоді батько для нього купив професійний кросовий мотоцикл. Зараз хлопець тренується на іншому залізному коні. Хоча він і не пристосований для мотокросу, бо дещо важкуватий, це юному спортсменові анітрохи не заважає.

— Ілля відвідує всі тренування, — розповідає про сина Андрій Новосад. — Він дивиться, як їздять старші хлопці, уважно слухає, аналізує та робить висновки. Засвоює все набагато швидше, ніж дорослі, та показує хороші результати. До того ж Іллюша майже на «відмінно» вчиться у школі. Заняття спортом цьому зовсім не завада, навпаки, тільки більше дисциплінують.

На нещодавній гонці в Гаразджі Ілля довгий час лідирував у заїзді. Та через невідповідність мотоцикла декілька разів упав, що завадило продовжувати перегони. Однак юного спортсмена це зовсім не схвилювало.

— Я й надалі буду продовжувати тренуватися, хочу займатися мотоспортом професійно, — ділиться Ілля. — Мене він приваблює енергією, адреналіном.

 Зараз брати Новосади є членами Луцького мотоциклетного клубу «Любарт-Рейсінг», а тренує їх тато. Цьому дуже рада мама спортсменів, бо дітвора завжди поряд із главою сім’ї.

— Тренуємося в Гаразджі кілька разів на тиждень, — каже батько мотоциклістів. — Особливу увагу приділяємо не швидкості, а техніці їзди. Дуже важливо навчитися правильно їздити, а тоді вже можна працювати над швидкістю. Крім цього, хлопці відвідують спортивну залу, де зміцнюють свої м’язи.

Мотокрос — не лише видовищний, а й дуже небезпечний спорт. Тут практично не буває без падінь і зіткнень, тому й висока ймовірність травматизму. Досі якихось серйозних ушкоджень братам Новосадам вдавалось уникати, проте кожна їхня гонка змушувала батьків хвилюватися.

— Коли хтось із хлопців на старті, я переживаю ще більше, ніж вони, — каже батько мотокросерів. — Цьогоріч моя дружина вперше відвідала гонку. Вона так хвилювалася за синів, що мало серце з грудей не вискакувало. Хоча цей спорт їй дуже подобається, сама вона навряд чи відважиться сісти за кермо. Проте хлопців підтримує завжди.