Туризм розвиває дітей фізично та розумово

Усі, хто навчався у школах іще за радянської системи, пам’ятають традиційні туристичні змагання. Зазвичай вони проходили в кінці літа. Спочатку школи з районів змагалися між собою, потім — на рівні області й так далі. Для дітей це була хороша нагода познайомитися з ровесниками, відпочити кілька днів на природі, ну й, звичайно, продемонструвати свої знання, вміння та навики з туризму. Сьогодні цей вид спорту трохи відійшов на задній план. Одначе є люди, які власними силами на ентузіазмі, незважаючи на матеріальні труднощі, розвивають і пропагують його серед молоді. Про переваги туризму перед іншими видами спорту та проблеми його розвитку «Відомостям» розповів керівник луцької команди з туризму та спортивного орієнтування «Вовки» Василь Войтович.

Лучани, які мешкають у районі школи №11, неодноразово спостерігали за тренуваннями молодих спортсменів. Часто перехожі навіть зупиняються на кілька хвилин, аби поспостерігати, як туристи ставлять намети, роблять переправи по канатах, вибираються на дерево за допомогою каната тощо. «Вовки» — єдина потужна команда в Луцьку, до складу якої входять діти різного віку, починаючи з 2-го класу, студенти та дорослі. Займаються з ними троє тренерів — Василь Войтович, Максим Бондарук та Ірина Войтович.

— Зважаючи на природні умови Волині, — розповідає Василь Войтович, — основний акцент робимо на пішохідний, спортивний і велосипедний туризм, а також спортивне орієнтування. Беремо участь у всіх можливих змаганнях — міських, обласних, міжнародних, відомчих, комерційних, клубних. На міських змаганнях виставляємо команду нашої школи №11, яка у Луцьку є базовою з туризму. Вже чотири роки наші вихованці займають перші місця. Були змагання серед вищих навчальних закладів, то команда ВНУ, яка займається тут, виборола перше місце. До того ж приблизно раз у тиждень маємо змагання для школярів зі спортивного орієнтування. В Луцьку є чотири організації, які їх проводять. Але найцікавіше суперництво, звичайно, серед студентів, бо вже кудись виїжджаємо.

На запитання, які зі змагань найбільше запам’яталися, тренер і його вихованці назвали останні — 12-ті традиційні з пішого мандрівництва у Карпатах під назвою «Стежками героїв». Треба було на швидкість подолати 140 км маршруту першої категорії складності. Тоді команда «Вовків» у складі дев’яти чоловік завоювала перше місце. Перед цим два роки поспіль також привозили перемогу. Багато хто дивується, як їм, жителям рівнинної місцевості, вдається вигравати такі змагання, скажімо, у команд із Закарпаття, Івано-Франківська, Чернівців. А перед цим представники «Вовків» їздили на чемпіонат України зі спортивного орієнтування у Чернівці, де Тарас Мельник та Аня Климчук були другими у своїх вікових категоріях. У Бресті на міжнародних змаганнях зі спортивного орієнтування команда також стала призером. І з Гродно повернулася з нагородами.

На фото: Іноді долати маршрут доводиться й так...

— Що стосується спортивного туризму як виду спорту, то у Європі його немає, — продовжує тренер Василь Миколайович, — а в Україні він, так би мовити, залишився у спадок від Радянського Союзу. У Європі ж розвивається екстремальний туризм — екстремальні перегони, мультигонки, альпінізм, а класичного змагального туризму не існує. Я ще застав організацію туристичної краєзнавчої роботи в школі за радянської системи, коли на неї виділялися немалі гроші. Тепер же цільових коштів на туристичне спорядження школи не мають. І тому мусять, коли є бажання, звичайно, самотужки щось купувати. Тож намети, мотузки, карабіни, спальники, які сьогодні маємо, залишилися нам ще з тих часів. Хоча багато спорядження отримуємо в якості призів за перемоги у змаганнях.

— То, можливо, туризм як такий в Україні відживає? — цікавлюся.

— Туризм необхідний, і він не відживе, — впевнено відповідає тренер. — Гадаю, Європа таки зрозуміє його важливість у дитячому розвитку.

— Саме туризм розвиває дітей фізично та психологічно, — долучається до розмови тренер найменших членів команди Максим Бондарук. — Спортивне орієнтування за розумовим навантаженням стоїть на другому місці після шахів. А за фізичним, мабуть, на першому.

— Єдина проблема спортивного орієнтування — те, що його ніхто не бачить, — продовжує Василь Войтович, — адже проходить воно в лісі. Його дуже важко показати глядачам. Через це воно й досі не є олімпійським видом спорту.

Зараз команда «Вовки» готується взяти участь у екстремальних перегонах у Карпатах. Потрібно буде за тридцять годин подолати 90 км пішки та 130 км — на велосипедах.

Спортсмени кажуть, що такі змагання є важкими. Скажімо, торік у них фінішували лише дві команди. Складність полягає в тому, що у незнайомій гірській місцевості за картою треба пройти певний маршрут якнайшвидше. В деяких випадках навіть доводиться йти вночі. Хоч іноді умови змагань забороняють рухатися вночі, тоді, кажуть, трохи легше.

Постійні мандрівки, життя в наметах, екстрим приваблюють кожного разу все більше охочих серйозно займатися туризмом. Одначе після кількох тренувань народ відсіюється, тож залишаються найвитриваліші.

З кожного походу спортсмени приносять додому щось на згадку. Так, за роки у них вже створився справжній музей, де можна побачити прадавні предмети народного вжитку, речі воєнного часу, гірські мінерали та багато інших цікавих дрібничок.