На Волині День Перемоги відсвяткували з мітингом, але без сутичок

9 травня у 66-у річницю з Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні тисячі лучан і гостей міста вітали сивочолих ветеранів і вшановували пам’ять загиблих. На відміну від інших регіонів, на Волині святкування пройшли мирно. Як відомо, у Львові урочистості на Пагорбі Слави закінчилися сутичками між націонал-радикалами, правоохоронцями та молоддю. Представники «Русского єдинства» та «Родины» розгорнули на Пагорбі червоний прапор, одначе дорогу назад автобусам заблокували радикально налаштовані націоналісти.

В обласному центрі Волині, на щастя, сутичок не було, громада спокійно реагувала на радянські прапори, з якими лучани все-таки прийшли на мітинг, і на антикомуністичну акцію протесту, що організували «свободівці».

Урочистості з нагоди свята розпочалися вранці й тривали протягом цілого дня у різних куточках міста. Святкова хода з Театрального майдану до Меморіалу Слави зібрала не лише представників влади та громадськості, а й ветеранів війни, які, незважаючи на поважний вік, самостійно долали відстань у марші. Учасників ходи біля Меморіалу зустрічали мітингувальники, які, судячи з плакатів і гасел, вимагали збереження української мови, поваги до культури та суду над сталінізмом. Воїни ОУН-УПА, депутати міської та обласної рад тримали у руках транспаранти з написами: «Україна — не колонія Росії», «Не за Україну, а за її ката полягли українці в ІІ світовій», «9 травня — день скорботи, а не перемоги», «Стоп третьому пришестю совєтів» тощо.

Під час мітингу слово надали ветерану Великої Вітчизняної війни Федору Орлову, який від імені усіх тих, хто пережив війну, повідав про неї тим, для кого війна — лише кілька сторінок у підручнику з історії.

— Ми воювали не лише з німцями, а й з їхніми союзниками, які об’явили нам війну, — Румунія, Фінляндія, Італія. Вони направили своїх солдатів до нас, і хто як міг убивав і грабував наш народ. Але з цих країн, окрім Німеччини, жодна не попросила вибачення у радянського народу за те горе та нещастя, якого вони завдали. Значить, нас недооцінили. І зараз нам дорікають: а для чого ви святкуєте День Перемоги, мовляв, Європа ж не святкує. А що Європі святкувати? Кого вони перемогли? Сиділи, склавши руки, та чекали, коли ми прийдемо.

Останні слова героя викликали шквал емоцій серед присутніх на мітингу ветеранів, і вони зі сльозами на очах перервали промову свого бойового товариша оплесками.

— Дітям треба пояснювати, чому ми перемогли. Через те, що була дружба народів. Ми воювали, не питаючи, хто якої національності, — продовжив далі ветеран. — Тому вас, волиняни, я закликаю жити у дружбі з народами та судити людей за ділами, а не за національністю. А в яких нелюдських умовах ми воювали! Це знають лише ветерани. Ніхто більше не зможе порахувати, скільки кубометрів землі довелося перекопати. А що зараз? Двадцять років Україна топчеться на місці, ми нічого не збудували, лише зруйнували. І якби тоді, в роки війни, була така обстановка, як зараз, то про перемогу можна було б тільки мріяти.

Вшанування ветеранів продовжилося святковим маршем військових і ліцеїстів. Крокуючи в ногу, їх вітали юнаки та юнки військового ліцею, правоохоронці. А по обіді у Центральному парку для ветеранів організували «солдатську кухню» та святковий концерт за участю творчих колективів міста. Завершальним етапом дійства став феєрверк у нічному небі Луцька.