Сад приноситиме дохід, якщо вирішити проблему збуту яблук

Сьогодні в селі влаштуватися на роботу практично неможливо з одієї простої причини — її нема. Проте щоб мати хоч яку копійку, люди змушені займатися господаркою: хто розводить худобу, хто свиней годує на продаж, дехто обробляє пай. І добре, якщо хазяїн має техніку. Позаяк обробіток землі нині дуже дорого обходиться. Скажімо, за оранку за одну сотку беруть 8 грн., за дискування — 6 грн., за обмолочування —10 грн. І коли підрахувати всі затрати, то в кінцевому результаті прибуток зовсім мізерний, а наробитися треба добряче. Та родина Пелюхів, які у спадщину отримали близько гектара землі у селі Маньків Локачинського району, вихід знайшли — вони посадили сад. Самі мешкають у Луцьку, а в село приїздять працювати в саду.

— Спочатку пробували вирощувати городину, — розповідає Євгеній Йосипович, — моркву, капусту, буряк. Одначе без техніки важко обробляти землю. З’явилися фермери, які садили гектарами ті ж буряки, моркву, і конкурувати з ними стало неможливо. Потім надумав засіяти поле, однак коли восени порахував, то вийшло 70 грн. прибутку. Тому вирішили чимось іншим зайнятися. Почитав трохи відповідної літератури та з’ясував, що наш ґрунт, а він глиняний, добре підходить для саду. Саджанці купував у Луцькому плодорозсаднику і на ринку. Та на базарі, скажу чесно, добряче обманюють: замість одного сорту продають зовсім інший. Їм аби спихнути товар.

— Купували зимові сорти, а вийшли літні й осінні, — долучається до розмови господиня Любов Іванівна. — Приблизно третя частина виросла тих, що нам не потрібні, тому довелося їх перещеплювати. Та зараз уже вирощуємо свої саджанці.

— Кожного року щось пропадає, — додає Євгеній Йосипович, — то підмерзне, то зайці з’їдять, тирсою попідсипали — миші позаводилися. Тому треба мати на заміну свої саджанці, а лишки продаємо.

Чоловік провів на город біля будинку та показав грядки з саджанцями — біля кожного сорту таблички, де зазначено назву, відділено однорічні та дворічні. Господар каже, що біля саду треба добре находитися, бо коли хтось думає, що посадив і вже матиме урожай, то глибоко помиляється.

— Вже дев’ять років, як посадили перші саджанці, — розповідає Євгеній Йосипович. — Двоє синів нам допомагають, невістка, жінчина сестра. Особливо важливим моментом є обрізка дерев, адже щоб яблука красиві та великі виросли, треба сформувати крону.
А яблука цього року у Пелюхів вродили на славу. Господиня принесла пару штук на тарілці — кінець квітня, а вони виглядають, як щойно зірвані з дерева.

— Як вам вдається їх зберегти до цього часу? — дивуюся.

— У нас є сховище, — каже жінка та пропонує пройти подивитися.

Це спеціально обладнаний льох на глибині три метри під землею, де підтримуються необхідна вологість, температура та є вентиляція. Споруджував його Євгеній Йосипович сам.

— Цілу зиму ящики майстрував, — хвалить свого чоловіка дружина, — бо зберігати яблука треба тільки в такій тарі.

А ще довелося сад у Манькові огородити колючим дротом, аби не крали урожаю, а це також немалі витрати.

— Минулого року непоганий врожай зібрали, — каже чоловік, — було, мабуть, 3-4 тонни. Та рік на рік не виходить. Садили сад у три етапи, то перші два вродили, а третій — ні.

Зважаючи на те, що яблука Пелюхів за зовнішнім виглядом не поступаються польським, вирощені майже без хімії, бо господар обробляє сад проти шкідників лише три-чотири рази, вони користуються попитом. Але продати їх, як виявилося, проблематично.
Попри те, що Пелюхи мешкають у Луцьку та мають можливість вийти на ринок зі своїми фруктами, зробити це вони практично не можуть. Бо там місця всі зайняті.

— Збуту нема — і це найбільша проблема, — бідкається Євгеній Йосипович. — Недавно пішли на ринок, о 7-й ранку вже місце зайняли, та тут нагодились якісь «герої» і поскидали мої ящики на землю. Я що — з ними битися буду? Там усі один одного знають, і це в основному перекупники.

— Спочатку, як тільки почала на наш Центральний ринок приходити, — додає Любов Іванівна, — більш-менш гостинно приймали, пропонували: «Ось там є місце, ставайте». Одначе коли побачили, що мої яблука краще беруть, аніж їхні, хоч і ціна однакова, перестали мене впускати. Я й до контролера зверталась, аби дали мені місце, а він нічого вдіяти не може. Виходить, що у павільйоні не станеш, із землі торгувати не дозволяють, а на прилавку місця нема. Кожного ранку якщо нерви не попсуєш, із півгодини не поскандалиш, то місця не знайдеш.

— Ну де ж таке видано, щоб мені, виробнику, не можна було продати свій товар, — підтримує дружину Євгеній Йосипович. — А задарма віддавати перекупникам, які беруть по шість-сім гривень, а продають по 10-12, я не хочу, бо затрати на сад ідуть немалі.
Раніше господар якусь частину яблук здавав у супермаркети, хоч і вони брали по три гривні, а продавали по шість за кілограм. Трохи розвозив по дитячих садочках і школах. Тепер же, у зв’язку з введенням нового податкового законодавства, супермаркети можуть купувати продукцію тільки у підприємців, а дитсадки та школи — по тендерах.

Заступник Луцького міського голови Василь Байцим нещодавно запропонував досить цікавий і перспективний шлях вирішення проблеми реалізації продукції від виробника — створення екорядів на ринках міста та поблизу супермаркетів.

— Управління підприємництва та юридичний відділ уже працюють над моєю пропозицією, — розповів «Відомостям» Василь Федорович. — Вони ведуть переговори з керівниками ринків і гіпермаркетів, аби ті відвели невеликі місця на своїх торгових площах для виробників сільгосппродукції.

Посадовець розповів, що така практика є дієвою і він бачив її застосування у Варшаві та Білостоці. Для гіпермаркетів це додатковий дохід, адже покупців збільшується.