Оксана Забужко: Українська нація до статусу культурної ще не доросла

У минулу п’ятницю в Луцьку побувала відома українська письменниця, філософ, громадський діяч Оксана Забужко. Зустріч з волинянами відбувалася у драмтеатрі, на що гостя пожартувала, що почуває себе, як рок-зірка у світлі прожекторів, адже звикла спілкуватися, коли бачить обличчя і очі співрозмовників. Вона вибачилася перед присутніми, а серед них в основному викладачі та студенти Волинського Національного університету, за те, що не змогла приїхати на Волинь, коли відзначали ювілей із дня народження Лесі Українки. Тому розмова була в основному про українську літературу та місце в ній Лесі Українки.

Оксана Забужко наголосила, що європейська література не буде повноцінною без знання творчості Лесі Українки. А українська нація, за її словами, «до статусу культурної, свідомої себе і того, чим вона володіє і чим варта направду сяяти між народами світу, ще не доросла». «Нам ще до наших великих класиків дуже довгий і довгий шлях попереду», — сказала письменниця. Їй прикро за те, що за роки незалежності в Україні так і не з’явилося повного видання творів Лесі Українки. Вона навела паралель із Шекспіром, драми якого пояснено всім — від школяра до інтелігента. У нас же «слово честі втратило характер і до великої міри шкільну лаву розбещено такою безчесною свавільною літературою, літературою слів, кинутих на вітер, не обтяжених жодною персональною відповідальністю автора за їхній зміст».  

Забужко намагалася уважно прочитати Лесю Українку і як наслідок вийшла її книга — «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій».

— Книжка, якою я сплатила, як могла і як уміла, свій борг Лесі Українці. Тому що на моє становлення як письменниці вона мала вирішальне значення. І настає у житті така пора, коли розумієш, що час платити борги — пора зрілості. Коли ти починаєш розуміти, як багато великих тіней тих, кого вже немає, тих, хто лишився книжками, — сказала Забужко.

Свою книгу вона називає складною культурологічною студією, яка писалася для «просунутих» філологів. Та, на превеликий подив письменниці, виявилося, що філологи її якраз читали найменше. Серед зацікавлених було багато бізнесменів, підприємців, юристів та людей інших професій. Для багатьох із них вона перевернула систему цінностей, змінила погляд на українську культуру й історію, а також відкрила Лесю Українку по-новому.  

Відповідаючи на запитання про тему смерті у її творах, Оксана Забужко відповіла, що саме роман «Музей покинутих секретів» був спробою розібратися в ній.

— Виявилося, що ми живемо ніби у мирному часі, але коли придивляєшся, то бачиш скількох у твоєму поколінні уже немає, — пояснює Забужко. — Скільки драм, трагедій, зламаних життів. Моє покоління до певної міри можна вважат втраченим, я вважаю, воно свою місію повністю не виконало. Моє покоління спилося, скурвилося і так далі… От воно нині при владі, і що це хорошого дало?

Присутні на зустрічі поцікавилися у гості, як вплинула наукова діяльність на її творчість. На що Оксана Забужко відповіла: «Допомогла структуризувати мислення і тримати композицію, тому що без добре впорядкованого логічного мислення написати об’ємний роман було б складнувато».

Як відомо, Оксана Забужко народилася в Луцьку. Але її спогади, пов’язані з нашим містом, є не дуже приємними.

— Луцьк у моїй долі — це окрема тема, яку я ще колись окремо випишу. 1965 рік — кінець хрущовської відлиги і початок ресталінізації. Він починався саме з Луцька. Саме тут, про що не часто згадують, у вересні 1965 року була зініційована спроба першого від сталінських часів політичного процесу. У цьому процесі були заарештовані Валентин Мороз, Дмитро Іващенко, була вигнана із тодішнього педінституту ціла купа студентів, відбувався обшук у моїх батьків. Мого батька звільнили з роботи, і він мусив на три роки просто покинути Луцьк і податися до Києва. Потім моїх батьків у Києві КДБ п’ять років тягало по судах, що коштувало моєму батькові життя.

На цю тему Оксана Забужко написала оповідання «Сестро, сестро», яким відкривається однойменна збірка. Вона зізналася, що це оповідання виписане з натури і є достатньо автобіографічним.

Довідка

Народилася 19 вересня 1960 р. в Луцьку в родині філологів. 1968 р. переїхала з батьками до Києва.

Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 р. (вірші). Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім.Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). Має звання кандидата філософських наук. В 1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського. З 1988 р. — співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 рр. перебувала в університетах США як «запрошений письменник» та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р., коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує. Має низку громадських навантажень - Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.