Волинська художниця малює давньоукраїнських богів

У стінах Волинського краєзнавчого музею днями відкрилася персональна виставка молодої художниці Ірини Сардак. «Народження нового сонця» — під такою назвою мисткиня об’єднала свій доробок за останні три роки. З картин проглядаються образи богів і богинь, дерево роду, писанки й інша прадавня символіка. Волинські митці кажуть, що полотна Ірини варто не просто розглядати, їх можна «читати», бо в яскравих образах і плямах криються таємниці нашої давнини.

Ірина Сардак, випускниця Інституту мистецтв ВНУ ім. Лесі Українки, викладачка арт-студії «П’ятерня». Коли споглядаєш її творіння, здається: художниця живе в світі предковічних українських легенд і міфів і пліч-о-пліч крокує з Сварогом, Перуном і Родом. Народні мотиви, етніка, фольк особливо близькі для Ірини. За цю ниточку вона вхопилася, ще будучи студенткою, і розмотувати клубок своїх талантів у цьому руслі продовжує досі.

— Мені українська автентика найближча духовно. Я люблю Україну та українське, бо вивчати і досліджувати нашу праісторію можна безкінечно. Традиційні розписи, малярство, гончарство, ткацтво, музика для мене є безперебійним джерелом натхнення, — розповідає мисткиня.

Ще в стінах університету художниця зацікавилася українською символікою, як наслідок — народилася картина «Чумацький шлях». Тоді Ірина ще не відала повністю змісту того, що малювала рука, та зображуючи на склі сварги (знаки сонця), вірила, що вони магічні й несуть неповторну енергетику. Після роботи над цією картиною вирішила серйозно зайнятися вивченням української символіки, а це потягнуло за собою зацікавлення і слов’янською міфологією. Згодом сюжети міфів і легенд почали знаходити місце на полотнах Ірини.

В цьому ж дусі й найцінніша для художниці картина — «Божич. Народження нового сонця».

— На цю роботу пішло і найбільше часу, і найбільше сил, — ділиться вона. — Картина побудована на сюжетах із української міфології: в центрі сам Божич — сонце, навколо нього інші боги українського пантеону: Мокоша — захисниця жіночої долі, Білобог — бог правди, добра, світла, Коляда, яка народила те саме сонце, Перун — бог блискавки та грому, Лісовик.

Згодом з’явилася й низка «своїх» богів, серед них і «той, що бджіл випасає», і «той, що веснянки співає», і «той, що листя розфарбовує», і «той, що снігурам казки розповідає».

— Мені стало цікаво, як би виглядали боги весни, осені, зими, що могли б стати уособленням цих пір року. В уяві я прокручувала кожну дрібницю майбутньої картини, від зовнішнього вигляду божества до емоцій на його обличчі, а згодом відображала це на матеріалі. Так з’явилася серія «Коли боги жили на деревах», чотири картини якої відповідають порам року, — пригадує Ірина.

На нинішній виставці художниця вперше для стороннього ока представила серію графічних робіт «Діти бавляться».

— Не так давно мене захопила тема українського дитинства. Дослідивши її, захотіла показати людям, як бавилися українські діти. Виявляється, вони не завжди мали іграшки, не мали й часу для гри. Бавилися усім, що було поруч, — розповідає художниця. — Часто їхні ігри були пов’язані з роботою: хлопчики були пастушками, дівчатка допомагали мамам, а одночасно й гралися. Це я і передала в малюнках.

Роботи викликали неабияке захоплення у відвідувачів, і вони припустили, що Ірина могла б ілюструвати дитячі видання. Як виявилось, створювати ілюстрації для дитячих книжок — давня мрія художниці. Вона уже працює в цьому напрямку і сподівається, що за деякий час реалізує своє бажання.

Перші свої картини мисткиня створила на склі. Проте Ірина ніколи не проти поекспериментувати: спробувала розпис на шовку, на дереві, живопис на полотні. Зараз художниця творить на заґрунтованій левкасом дошці. Нова її робота матиме назву «Любов». На цей проект художницю надихнуло одне фото бабусі та дідуся зі старого сімейного альбому. Каже, що не малюватиме точний портрет закоханих, а виконає картину в декоративному стилі, приміряє на подружжя традиційні українські образи.

Старі фотографії, речі з побуту, що давно вийшли з ужитку, не раз надихали художницю. Каже, якщо правильно вміти дивитися, то цікаві сюжети можна побачити практично всюди.

— Коли щось цікаве зачіплює погляд, то треба вчити себе мислити та фантазувати. Нещодавно побачила сценку на вулиці: в дитинки щось покотилось і вона нахилилася. А я вже уявляю собі маля не в сучасному рожевому комбінезоні, а в лляній сорочечці, босоніж, і в нього там яблуко покотилося чи грушечка, — посміхається Ірина.

Творчий світ художниці не замкнений на малярстві. Він вражає своєю різноплановістю: Ірина вправно майструє традиційні українські ляльки, пробує себе в ткацтві та писанкарстві, влітку спробувала ліпити з глини, каже, що неодмінно знайде час, аби розвивати себе в кераміці.

— Дуже багато всього хочеться спробувати, — говорить мисткиня. — В планах — малювати, розвиватися, дізнаватися нового. Маю таке відчуття, що стою тільки на початку свого шляху.