Волинянин врятував пораненому лебедю життя. ФОТО
У селі Піщане на перший день Різдва на водоймі в місцевого жителя Степана Пікуля оселився одинокий білосніжний лебідь. В птаха поранене праве крило.
У селі Піщане на перший день Різдва на водоймі в місцевого жителя Степана Пікуля оселився одинокий білосніжний лебідь. В птаха поранене праве крило, а кільця на його лапці та шийці розповідають про те, що прилетів він до нас із далекого польського містечка Гданськ. Цей величний птах став справжнім улюбленцем місцевої малечі. Щодня сільські діти приходять сюди, щоб погодувати його хлібом та зерном.
Дізнавшись про це від районного екологічного інспектора Василя Домарецького та місцевої листоноші Ганни Усік, задіявши місцеву пресу — кореспондента Камінь-Каширської районної газети «Полісся», представники Держекоінспекції відразу вирушили до Піщаного.
Прямо на подвір’ї оселі Степана Пікуля б’є з-під землі невеличке джерельце. За словами господаря, і у спеку, і у холод вода у ньому має однакову температуру, не замерзає воно і в люті морози. Водиця з джерельця впадає невеличким потічком у спеціально викопаний ставок. Саме на цій водоймі й оселився лебідь. Птах тут почувається у безпеці, підпливає до дорослих та дітей, які приходять його підгодовувати. Хоча, як зауважив Степан Пікуль, з рук їжі не бере, бо ще не зовсім довіряє людям. Мабуть, має для цього підстави, бо чиясь жорстока рука вбила його другу половину і йому самому завдала ран. Лебідь не може літати — у нього перебите праве крило. За три дні до різдвяних свят Степан Пікуль разом із товаришами підібрав його напівживого на одному з місцевих меліоративних каналів. Селянин протримав птаха кілька днів у хліві, доки він набрався сил. А коли побачив, що птах гине без води, — випустив його плавати на свій ставок.
Місцеві селяни подейкують, що птахів було двоє. Куди подівся другий лебідь, нині сказати важко. Не знає цього й Степан Пікуль, каже лише, що поранений птах плив меліоративним каналом у напрямку із села Боровне на Піщане. Вочевидь, життя іншого лебедя позбавив котрийсь із місцевих браконьєрів. Екоінспекції так і не вдалося на місці встановити, хто ж зазіхнув на таку красу. Здавалося б, як можна підняти руку на нього? Адже коли дивишся у цю холодну пору на такого величного птаха, відразу піднімається настрій, на душі стає радісно і тепло. Степан Пікуль запевняє, що на своєму подвір’ї пролиття лебединої крові не допустить. Наглядає з онуками за ним щодня, годує і не дає замерзнути. А ще милосердний господар каже, що лебеді — Божі птиці, тож і дбати про них треба по-Божому.
