У Лопатні за солдатською кашею партизани пригадували фронтові будні

В День партизанської слави урочище Лопатень на Ківерцівщині, як і понад шістдесят років тому, зібрало партизанів та підпільників періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Понад 50 ветеранів зі всієї Волині приїхали сюди на побачення з минулим, на зустріч з бойовими товаришами. Тепер це уже сивочолі дідусі й бабусі, проте в їх очах ще й досі блиск, а в серцях незламний дух перемоги. З гордістю та сльозами розповідають вони про свої фронтові будні.

— Уже з перших тижнів фашистської окупації я у своєму селі Копилля, що на Маневиччині, організував комсомольсько-молодіжне підпілля, — пригадує Улян Романович Лаврентій. — В 1942 році з нього сформували партизанський загін «За Батьківщину». На той час мені було 20 років.

Як це не дивно, часто партизанами ставали й жінки. Покидаючи теплі оселі, вони йшли в ліс. Жителька Луцька Галина Іванівна Петренко розповіла, що пішла у партизани разом з матір’ю, слідом за батьком та братом, бо вдіяти інакше просто не могла.

— Родом я із Черкаської області. У 1940 році на Волинь переїхала вся наша сім’я. Тут нас і застала війна, — пригадує Галина Петренко. — Коли розпочався партизанський рух на Волині, старший брат, закінчивши лише 8 класів, почав шукати зв’язки з партизанами. Згодом із групою хлопців він пішов у партизанський загін. За ним і батько, а потім і ми з братом. Одного разу ввечері підвода забрала наші речі, а ми на ранок пішки вирушили до села Перевал, де нас направили у партизанський загін імені Котовського під керуванням майора Іванова. Так я, маючи лише п’ятнадцять років, стала партизанкою.

Привітати партизанів та вшанувати тих, хто свою молодість віддав заради мирного сьогодення, прибули очільники області, делегації з Росії та Білорусі, представники молодіжних організацій з різних куточків України.

Дійство розпочалося пам’ятною ходою та покладанням квітів до обеліску партизанської слави. Для ветеранів у цей день звучали фронтові пісні, неодноразові побажання довгих літ та мирного неба над головою. А обід під відкритим небом дав нагоду партизанам поспілкуватися з бойовими друзями, поспівати своїх пісень, спом’янути загиблих товаришів.

Зі святом привітав героїв і голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук: «Нехай вічною буде пам’ять про загиблих, про тих, хто пожертвував своїм життям заради майбутнього», — з такими словами звернувся Борис Петрович до ветеранів.

Партизанський зліт зібрав чимало юнаків та юнок з усієї України, тих, кому не байдужа справа героїв Великої Вітчизняної війни, тих, кому цікава жива, не переписана історія. Це скаути й учасники різних молодіжних об’єднань, молоді дослідники, волонтери, люди, які намагаються вкласти й свою частинку для вшанування бійців за перемогу. Наприклад, скаути із організації російських розвідників (АР Крим) розповіли, що головним аспектом їхньої роботи є збереження пам’яті Великої Вітчизняної війни.

— Ми ходимо в походи, допомагаємо престарілим та маленьким дітям, займаємося волонтерством, — розповів керівник загону ім. Долгорукого Кримського з Криму. — Головна мета наших походів — знайти та прибрати поховання партизанів у кримських лісах, а там їх за воєнні роки лишилося чимало. Багато з них знаходяться глибоко в лісі і важкодоступні. Проте ми все ж їх знаходимо, прибираємо, робимо «косметичний» ремонт. Так, у травні цього року реставрували поховання на місці знищеного німцями села Бішуй.

Нинішній зліт — це чудова нагода для молоді доторкнутися до живої історії. На місці, де проходив захід, у роки війни була стоянка партизанського загону спеціального призначення «Переможці» Героя Радянського Союзу Дмитра Медведєва. Нині ж тут все майже як у воєнні роки: і землянки, і юнаки в армійських одностроях тих часів, і солдатська каша. Окрім того, в музеї лісу та бойової слави, а також на виставкових столах можна ознайомитися з досить цікавими експонатами і навіть потримати в руках зброю. Лише тепер це мирний ліс, де ніщо не віщує біди.

Ольга УРИНА