Наші яблука «з’їдає» конкуренція

Тому на полицях магазинів в основному фрукти з Польщі

Про перевагу на місцевих ринках і магазинах закордонних яблук відомо всім. І, певно, в кожного виникає одне логічне запитання: у нас що, своїх яблук не вирощують? Виявляється, таки вирощують. А от знайти місце під сонцем на місцевому ринку волинському фрукту досить важко. Майбутнім наших яблук цікавилися «Відомості.ua».

Більше 500 гектарів саду простоює в заростях

Яблуневі сади в області займають більше 630 гектарів. А ще 10-15 років тому ця площа була в 2,5-3 рази більшою. Про це розповів Василь Журибіда, заступник начальника відділу організації виробництва та маркетингу продукції рослинництва, технічної політики головного управління агропромислового розвитку ВОДА. Один лиш «Сад Польсько-Радянської дружби» Маяківського радгоспу мав площу більше 500 гектарів. Щороку врожаї сягали до чотирьох з половиною тисяч тонн яблук. Колишній директор радгоспу Степан Сирота пригадує, що бували часи, коли збирали й по 100-150 тонн у день.

— Мені було б цікаво подивитися на такий же сад у Білорусі, його одночасно з нашим закладали поляки. Тільки там як господарювали раніше, так господарюють і нині. Не те, що у нас, — поділився пан Сирота.

Проблеми куди збувати яблука маяківського саду не виникало ніколи, оскільки система була чітко налагоджена. Перш за все забезпечували внутрішні потреби області. Існував і первинний цех, де виготовляли пюре для начинки цукерок та інших солодощів. Частину яблук продавали у магазинах. До слова, було де й зберігати продукцію. Функціонували холодильник на 800 тонн та склад на 1 тисячу тонн.

Можливо, і до сьогодні все було б добре, якби не реформа 2001 року, згідно з якою сад розпаювали. Кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства дісталося по 62 сотих. Потрібно було або шукати орендаря, або ж самостійно господарювати, лиш би використовувати землю за цільовим призначенням. Один за одним сходилися «інвестори». Спочатку не дали ладу одні «господарі». Згодом мали нагоду порядкувати інші. ТзОВ «Перлина Волині» так погосподарювали, що люди землю через суд вертали. Крок за кроком квітучий сад перетворювався на зарості. Нині ж свій пай доглядає лише колишній директор радгоспу. Все інше заростає бур’янами. Уявити тільки: близько шестисот яблунь пропадають без людської турботи. А могли б «працювати» на область, забезпечувати її потреби. Незважаючи на занедбаність, частину саду, за словами Степана Сироти, все ж можна врятувати. І дерева ще 15-20 років могли б плодоносити. Але на те потрібно справжнього господаря.

Приватні господарства намагаються відродити садівництво

В області вирощуванням яблук займається 43 господарства. Минулоріч вони зібрали близько однієї тисячі тонн цих фруктів. Яблуневі сади нині переважно в приватних руках. Серед них лише одне державне підприємство — Липинська державна сортодослідна станція. Сади в основному невеликі, середня площа 5-20 гектарів.

— Щороку яблуневих насаджень в області більшає. Приріст хоч і невеликий, проте є, — повідав Василь Журибіда. — Так, цьогоріч уже заклали 10 гектарів нового саду.

Це порівняно небагато, враховуючи те, що діє державна програма відшкодування коштів. Згідно з нею, господарникам на початках повертають гроші, затрачені на виготовлення проектно-технічної документації, підготовку ґрунту та догляд за молодими насадженнями, придбання саджанців у виробників, внесених до державного реєстру.

— Зважте, вона започаткована у 1999 році, не припиняла своєї дії й у кризовий час. Починати свою справу, користуючись нею, досить вигідно, адже господарнику повертають до 70% витрачених на закладку саду коштів, — поділився Василь Шимчук, начальник відділу з організації виробництва, переробки та маркетингу сільськогосподарської продукції управління агропромислового комплексу Луцької РДА.

Скористалися цією безповоротною допомогою й у СГ ТОВ «Золотий нектар». Як розповів головний агроном підприємства Андрій Козак, нині площа саду становить 20 гектарів. Закладку проводили поступово з 2003 по 2006 рік. Користуючись голландською технологією, вирощують низькорослі пізні сорти яблук. Середня урожайність саду — 35 тонн з гектара. Кажуть, зі збутом проблем не мають. Волинські яблука охоче купують закупівельники з Білорусі та Росії. На місцевий ринок пробитися важче, тут панують яблука з Польщі. Вирощуючи їх надміру, наші сусіди поспішають чим швидше продати у нас, бо ринкам ЄС стільки їхніх фруктів не потрібно. Тому закупівельна вартість відносно невисока, в минулому році була в межах двох гривень за кілограм. Оптова ж ціна волинських яблук — на рівні чотирьох гривень.

Звичайно, торговельні мережі зацікавлені у придбанні дешевшої продукції. Та в погоні за низькими цінами втрачається категорія якості. Це можна було б зрозуміти, якби в нас ну зовсім не було яблук. Але ж вони таки є. Тільки от до наших торгових рядів потрапляють вкрай рідко. Цікаво й неоднозначно: з казни витягують гроші на підтримку садівництва, певно, переслідуючи «святу» мету — забезпечити продукцією внутрішній ринок. В результаті ж наші частково «проплачені» державою яблучка втікають в Росію й Білорусь. А нам, споживачам, доводиться вдовольнятись імпортними фруктами, про якість яких ще варто посперечатись.

Ольга УРИНА