Чотирьох ковельських дітей чиновники позбавили домівки

Прокуратура оскаржила рішення виконкому міської ради

Махінації з квартирою, у якій були зареєстровані четверо неповнолітніх дітей, «випливли» наприкінці минулого року, хоча відбулися вони ще у 2003-му.

— Одній із наших вихованок — Альоні М. (прізвища не називатимемо з етичних міркувань — авт.) виповнилося 16 років і їй належало оформити паспорт, — розповів «Відомостям» директор Люблинецької школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Михайло Бортнюк. — Коли вона до нас вперше була направлена у 2001 році, то ми отримали довідку, що житлом дитина забезпечена — за нею була закріплена житлова площа на вулиці Сагайдачного у Ковелі. Під час вироблення паспорта з’ясувалося, що з цієї квартири Альона виписана, тепер зареєстрована за новою ковельською адресою на вулиці Брестській. Але й цю адресу ми не змогли внести до паспорта як місце реєстрації, тому що там на даний момент проживають зовсім інші люди. Ми звернулися до прокуратури.

Прокуратура з’ясувала весь ланцюг позбавлення дітей помешкання (крім Альони, житлова площа на Сагайдачного була закріплена ще за її сестрою та двома братами).

11 вересня 2001 року виконавчий комітет Ковельської міської ради приймає рішення направити двох сестер Альону і Марію М. до Люблинецької школи-інтернату. 21 серпня 2003 року таке рішення було прийнято стосовно їх братів Сергія та Олександра. Із закріпленням за дітьми (!) житлової площі у будинку на вулиці Сагайдачного. Зауважимо, що це будинок поліпшеного планування з великогабаритними квартирами у центрі Ковеля. Щоправда, житло «утримувалося в неналежних умовах». Про це сказано в акті обстеження умов проживання неповнолітніх, який члени комісії склали 17 серпня 2003 року.

Крім неповнолітніх, у цій квартирі ще проживали їх мати Наталія і бабуся Марія (вона і була квартиронаймачем).

Не пройшло і двох місяців після того, як дітей помістили до інтернату, виконком Ковельської міської ради дає дозвіл на взаємообмін квартир (рішення №418 від 9.10.2003 року): «з однієї сторони — Сергію Т. дозволено обміняти квартиру з жилою площею 29,9 кв. м, що в м. Ковелі по вул. Брестській… та з другої сторони Марії М., квартиру з жилою площею 43,2 кв. м, що в м. Ковелі, вул. Сагайдачного …» У заяві про обмін було зазначено, що в останній проживають неповнолітні, за якими зберігається жиле приміщення. Проте тодішні члени виконкому (головою у ті роки був Ярослав Шевчук) чомусь закривають на це очі. Чому — читач хай здогадається сам. Зазначимо лише, що квартира на Брестській значно менша за площею. Знаходиться до того ж на околиці міста і без зручностей.

— Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства», жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у разі поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника — протягом усього часу їх перебування у цьому закладі, — прокоментував «Відомостям» старший помічник прокурора області з питань захисту прав і свобод неповнолітніх Анатолій Цехош. — Виконком міської ради, приймаючи дане рішення, мав би отримати згоду органу опіки і піклування, місцева служба у справах неповнолітніх повинна була дуже ретельно вивчити питання.

— У службу з запитом тоді ніхто не звертався, — сказав «Відомостям» заступник начальника служби у справах дітей, з питань опіки та піклування Ковельської міської ради Микола Гупік. — Принаймні ми не знайшли ніяких документів: я особисто у той час не працював.

Про те, що з даним обміном квартир щось «нечисто», свідчить хоча б те, що бабуся дітей житло на Брестській оформила через… договір купівлі-продажу. Укладений він був «заднім» числом, уже після отриманого дозволу на обмін — 4 листопада 2003 року. Парадокс. Адже даний квартирний «чейндж», за логікою, був дуже вигідний сім’ї пана Сергія Т.: вони міняли двокімнатну, без умов, на околиці на чотирикімнатну поліпшеного планування у центрі Ковеля. Логічно було б, щоб саме його сім’я доплачувала. Так вони ще умудрилися продати свою двокімнатну! Принаймні, за документами. Перемудрили.

Прокуратура Ковеля довела, що обмін квартирами мав фіктивний характер. Ковельський міжрайонний прокурор Сергій Масалов подав позов в інтересах неповнолітніх дітей до виконкому міської ради та сім’ї Т. У ньому він просить визнати недійсним рішення виконкому Ковельської міської ради за №418 від 9.10.2003 року. Відповідно, визнати недійсним і свідоцтво про право власності на житло, видане чотирьом членам сім’ї Т. Ковельський міськрайонний суд позов задовольнив. А це значить, що сім’я Т., проживши у квартирі 7 років, мусить її звільнити. З одного боку, бажання цієї родини поліпшити свої житлові умови зрозумілі. З іншого, не віриться, що не знали, що квартира у центрі міста закріплена за дітьми.

— Ситуація ускладнюється тим, що з квартирою на вулиці Брестській бабуся дітей також провела обмін, — сказав Микола Гупік. — Вона її нібито подарувала, а сама переїхала у хату в селі Повурськ. Хатою її назвати можна з натяжкою — розвалюха. Таким чином, формально будучи приписаними в квартирі на вулиці Брестській, четверо дітей, якими опікується держава, фактично опинилися без житла. Ми питали у пані Марії навіщо вона так вчинила з власними внуками. Відповіла, що в них матір є.

Примітно, що всі три дочки цієї бабці позбавлені батьківських прав.

Микола Іванович розповів також, що служба пропонувала сім’ям, які зараз проживають у «сирітських» квартирах, придбати для дітей житло у якомусь селі — будиночки можна купити навіть дуже дешево, за декілька тисяч гривень. Діти мали б куди повернутися після інтернату. Відмовилися. Воліють гроші витрачати на адвокатів і суди.

Тим часом Альоні у квітні цього року виповнилося уже 17 років. Вона до сих пір не має паспорта. Адже цей документ видають лише тоді, коли людина має місце реєстрації. А вона наразі — безхатченко.

Наталка СЛЮСАР