Волиняни місцевої риби на ринках не бачать

У 2001 році на Волині була прийнята програма розвитку рибного господарства до 2010 року. Мета її благородна і в принципі реальна — забезпечити волинян рибною продукцією до рівня 1990 року (160 тонн риби з природних водойм та 1000 т вирощеної у штучних ставках). Нарешті за майже 10 літ обласна влада, не дочекавшись помітних результатів у вирощуванні риби, та й узагалі звітів від орендарів водних об’єктів, взялася сама перевіряти ефективність їх діяльності.

Постійна комісія з питань екології, раціонального використання природних ресурсів Волинської облради, яка збиралася у червні цього року, вирішила: «Діяльність у галузі використання орендованих водних водойм за період 1999-2010 рр. та реалізацію «Програми розвитку рибного господарства Волинської області до 2010 року» визнати незадовільною». Чому ж у волинських орендарів не виходить господарювати так, як програма пише?

За даними Волинського обласного виробничого управління водних ресурсів і водного господарства, на території області розміщено 1063 водні об’єкти. Станом на 15 червня цього року перебувають у користуванні 639 водойм, з яких 111 знаходяться у постійному (рибдільниці «Маневичі», «Цумань», «Шацьк», що належать ВАТ «Волиньрибгосп») і 528 — на умовах оренди.

Згідно з інформацією Головного управління Держкомзему у Волинській області, у середньому розмір орендної плати за землю за підсумками 2009 року становив 89,28 гривень за гектар (тоді як у договорах зазначено 104,79 грн./га). Площа орендованих земельних ділянок (озера, ставки, водосховища, торфорозробки, заболочені землі, штучні водотоки тощо) в області становить 5542,25 гектара, з них під водою — 3553,73 га. У середньому за 1 гектар водного плеса плата у 2009 році склала близько 9,7 грн. Тож не дивно, що райдержадміністрації, які виступають орендодавцями водойм, пропонують орендарям внести зміни в договори щодо збільшення плати. Але ті поки не погоджуються.

— Різна є полеміка в області, мовляв, роздали ставки, озера в приватні руки, а риби немає, — поділився голова обласної ради Анатолій Грицюк, оглядаючи володіння ДП «Рибгосп «Цумань» ВАТ «Волиньрибгосп». — Можливо, статистика в цьому питанні недостатньо досліджена. Та я знаю, що по системі Цуманського водогосподарства минулого року мали півмільйона гривень прибутку. Можливо, дійсно треба збільшити плату за гектар орендованої території, бо зараз вона досить мізерна — навіть не відповідає вартості кілограма риби. Але в більшості моментів занедбані озера від того, що їх узяли в оренду, тільки виграли.

Як приклад Анатолій Петрович показав господарство Володимира Арендарчука у селі Грем’яче Ківерцівського району. Він узяв водойму в оренду ще 1999 року (тільки-но дозволив закон) і разом із сусідом Володимиром Дубом вони були першими на Волині і в Україні. Як усе починалось та які результати роботи, запитали в самого орендаря.

— На той час водойми тут не було — калюжа. Дно торф’яне, тож не могли насипати дамбу, бо вона просідала і розповзалась, — пригадує Володимир Арендарчук. — Але за три роки таки підняли дамбу на 2 метри, щоб річка не заходила, що постійно траплялося навесні. Далі почали зарибнювати ставок. Карп виростає за три роки при умові, що годувати в розрахунку тонна корму на тонну малька. Використовую тільки натуральні зернові корми — пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Жодних прибутків від вирощування риби не отримав, бо продавати нема чого. Причина — плесо мале (2 га), з нього не візьмеш багато риби, максимум 1200 кг, — пояснює господар. — А ставок — для душі. Тут відпочивають мої працівники, родичі, друзі. Незнайомих людей, що бажають порибалити, не пускаю ні за які гроші, бо надивився уже різних варварів. Якщо ж займатися вирощуванням риби як бізнесом, то треба мати мінімум 10 гектарів плеса, тоді з гектара можна взяти 700-800 кг риби.

До речі, і Арендарчук, і його сусід Дуб потрапили до списку орендарів-порушників (загалом таких 53), з якими укладені тільки договори оренди земель під водою, а договорів оренди самих плес вони не мають, відповідно, сплачують тільки за користування землями до місцевих бюджетів, а за користування водоймами до державного бюджету не платять. Це непорозуміння виникло через те, що ряд орендарів брали в користування водойми ще до затвердження Типового договору оренди водних об’єктів місцевого значення (2001 рік), тож усі умови та вимоги не були передбачені. Та й чому, міркує Арендарчук, він має платити за плесо, коли фактично його тут не було, бо це торфорозробка?

Державна екологічна інспекція у Волинській області теж надала інформацію щодо ефективності використання водних об’єктів за результатами 2010 року. Зокрема екологи звернули увагу на відсутність контролю за якістю води, забруднення та засмічення вод, проведення неконтрольованого зариблення, що може призвести до розповсюдження захворювань, розселення чужорідних видів риб, таких як ротан, карликовий сомик. Щодо виконання програми розвитку рибного господарства, то висновок екоінспекції такий: «Значна частина орендарів веде господарську діяльність без реєстрації як суб’єкта господарської діяльності, що унеможливлює отримання звітності від них. Це свідчить про… приховування вилову риби і, відповідно, несплату податків».

На тому, що не ведеться належної звітності по рибопродуктивності, наголошує і Державне управління охорони навколишнього середовища: «… Як використовуються водні живі ресурси, можна зрозуміти на прикладі Турійського району, де на сьогодні в оренду передано 20 озер, з яких офіційно не отримано для реалізації жодного кілограма риби. Основна кількість свіжовиловленої риби на торгові ринки Волині поступає з Вінницької, Тернопільської областей, з лиманів Одеської області».

Отже, волиняни місцевої риби не бачать, бо, напевно, орендарі знайшли прибутковіше застосування водоймам. Анатолій Грицюк принагідно згадав, що свого часу проводили семінар по рекреації у Турійському районі. «Навколо Турійська є кілька ставків карстового походження, їх взяли в оренду, господарі побудували будиночки відпочинку, створюють сприятливі умови, водойми доглянуті, кожного року чистяться», — розповів Анатолій Петрович. Значить, орендарям вигідніше розводити не рибу, а «розводити» відпочиваючих.

Ольга ЮЗЕПЧУК