Волинські бички борються з наслідками чорнобильського лиха

В’їжджаючи у Ковельський район зі сторони Луцька, обов’язково звернете увагу на гурти худоби червоної масті. Один, другий, третій... Чия худоба? Виявляється, СТзОВ «Зоря», яке вже 28 років у Ковельському районі очолює заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук.

У наш час, коли поголів’я великої рогатої худоби постійно скорочується (на Волині за роки незалежності у чотири рази), у цьому господарстві спостерігається стійка тенденція до його нарощування. Сьогодні стадо «Зорі» налічує 2840 голів ВРХ, у тому числі 1006 корів. Всі тварини виключно волинської м’ясної породи. До речі, керівник «Зорі» Володимир Потапчук є одним з головних авторів її виведення.

У чому ж перевага волинської худоби? Насамперед у невибагливості тварин до кормів та умов утримування. З весни і до пізньої осені, а часом і до середини грудня, худоба перебуває на випасах. Вона охоче їсть як соковиті, так і грубі корми, не гребує навіть болотною рослинністю. Для її утримання не потрібно капітальних споруд, гноєтранспортерів, водогонів, електропідстанцій. Затрати ручної праці при догляді скорочуються у три рази, енерговитрати — у десять. Собівартість приросту такої худоби в господарствах Ковельського району торік становили 470-560 гривень, рентабельність — до 20%. Лідером серед них, безумовно, є СТзОВ «Зоря» з Велицька.

Заступник губернатора Віталій Карпюк, у минулому голова кращого в районі колгоспу «Україна», а потім багаторічний голова Ковельської райдержадміністрації, з ручкою і листком паперу в руках намагається довести переваги такої технології виробництва яловичини.

— Візьмемо для прикладу череду в 200 голів, — виписує на листку перші цифри, — і навіть досить скромні як для нас добові прирости живої ваги 700 грамів. Що виходить? Отримуємо за день 140 кілограмів, за місяць — 4200. Які ж витрати? Наймаємо трьох пастухів і двох сторожів із місячною зарплатою по дві тисячі гривень плюс видатки на ветеринарне та інше обслуговування — приблизно чотири тисячі. Загалом виходить 14 тисяч. Тобто на кілограм приросту живої ваги витрачається в середньому по три гривні. Продає ж «Зоря» худобу по 12 гривень за кілограм живої ваги.

Аби переконати журналістів у перевагах такої технології вирощування худоби, Віталій Карпюк на початку липня влаштував для ЗМІ прес-тур на пасовища «Зорі». Зізнаюся: такої вгодованої і спокійної худоби бачити ще не доводилось. Вона абсолютно не звертала увагу на гомінку і рухливу телевізійну і газетярську братію. Безпечними ми почувалися ще з однієї причини: волинська м’ясна худоба безрога. Тож для кориди не придатна, зате пастухам спокійніше серед неї.

Директор ТзОВ «Зоря» Володимир Потапчук, який до того ревниво спостерігав за нашою реакцією на побачене, скликає всіх до себе.

— Я бачу, що вам наша худоба сподобалася, — по-дружньому всміхається через скельця окулярів. — Вона дійсно має багато переваг. Найперша — росте досить скоро і на третину переважає у вазі своїх ровесників молочних порід. До того ж має мармурове м’ясо, яке відзначається високими смаковими якостями. Вихід м’якоті на кілограм кісток — 5,1-6,1 кілограма, що на 8-10 відсотків більше, ніж у худоби молочних порід. Крім того, її можна вирощувати на територіях, які постраждали від аварії на ЧАЕС. Дослідження показали, що випасаючи її на радіоактивно забруднених територіях, а потім догодовуючи привізними кормами, можна отримати чисте від радіонуклідів м’ясо.

Ця обставина зацікавила і заступника міністра з надзвичайних ситуацій Володимира Холошу, який разом з журналістами знайомився з умовами відгодівлі худоби волинської м’ясної породи.

— Цілком підтверджую результати, наведені тут керівником господарства, — говорить Володимир Холоша. — При можливості ми будемо допомагати господарствам радіоактивно забруднених територій у придбанні такої худоби. Це допоможе нам не лише вирішити там проблему зайнятості і зняти соціальну напругу, але й не допустити, щоб простоювала без діла земля. Мова ж іде про сотні тисяч гектарів луків і пасовищ. Для Волині, яка має 350 тисяч гектарів природних луків та пасовищ, ця справа теж виглядає надзвичайно перспективною. Насамперед це стосується Камінь-Каширського, Любешівського і Маневицького районів області, які зазнали негативного впливу аварії на ЧАЕС.

— Проблем із збутом м’яса не повинно бути, — зауважує заступник голови ОДА Віталій Карпюк. — Європа відчуває брак м’яса яловичини, а Україна — катастрофічну його нестачу. Парадокс: ми зараз виробляємо курятини в кілька разів більше. Треба наводити баланс у цій справі. Зауважу: в світі 70% худоби — це худоба м’ясних порід і лише 30 — молочних. Ми теж повинні йти таким шляхом. Правда, для цього наші корови мають щороку давати не по дві-три, а по сім-вісім тисяч літрів молока. Майбутнє за інтенсивними технологіями. Поки що середньостатистичний українець споживає за рік усього 46-48 кг м’яса при нормі раціонального харчування 82 кг. Тобто все, що ми зараз робимо, стосується і питань здоров’я населення, і проблем національної безпеки. Сподіваємося, що держава підтримає нашу ініціативу і допоможе враженим чорнобильською бідою районам у придбанні худоби волинської м’ясної породи. Переконаний, що затрачені на це мільйони гривень згодом дадуть мільярдні дивіденди.

Микола ЯКИМЕНКО