Колишній офіцер розводить рідкісних курей

А ще у Бориса Антонюка є рідкісні кролики та екзотичні пернаті

У подружжя Антонюків із села Липляни Ківерцівського району трохи незвична як для пересічного селянина господарка. Тоді як інші вирощують свиней, годують корів, вони займаються розведенням рідкісних порід свійських пернатих. Те, що побачили у господарстві, перевершило наші сподівання.

Пані Людмила люб’язно запрошує до господи, дві великі собаки породи дратхар зустрічають нас біля воріт. Господиня заспокоює, що вони не вкусять, але наголошує все ж таки бути обачними, бо собаці вірити не можна і невідомо, як вони зреагують на чужинців. Але у присутності господарів тварини були досить привітними. Як розповів Борис Дмитрович, кожна із собак має свій родовід і паспорт, що підтверджує її чистокровне походження. З ними пан Борис ходить на полювання. Крім дратхарів, у господарстві є ще дві маленькі собаки, але вже дворняги, а ще дві кицьки і кіт.

Відразу ж на подвір’ї звернула увагу на кількох курок — дуже великі, з оброслими ногами, руді на колір, і півень такий же, просто красень — ходять поважно, не втікають.

— Це — золотиста брама, — пояснює Борис Дмитрович, — чиста порода. Ходімо, покажу вам всіх птахів, — і веде до голуб’ятника.

На даху хлівчика воркували різного кольору та виду голуби.

— Ось цей з пишним хвостом, — показує рукою пан Борис, — називається павлінний, а цей — статний голуб, а білий з таким дивним дзьобом — чеський поштовий, а ось — узбецький бойний.

Борис Дмитрович розповів, що найдорожчими серед поштових є німецькі голуби, пара таких коштує півтори тисячі доларів, а найрозумніші — польські поштові, ще є російські.

— А що це за дивні птахи на землі разом з голубами, ніби на курей схожі? — запитую господаря, помітивши їх у вольєрі.

— Це шовкові, або ще їх називають пухові кури, — пояснює чоловік. — Їх батьківщина — Індокитай, Бірма, Лаос, а для нас вони екзотика. Ось подивіться, — господар одну зловив, — у неї синій гребінь і тіло синє, не так як у звичайних курей — жовте, і п’ять пальців мають, тоді як інші — чотири.

Ми йдемо далі у вольєри, де живуть кури — таких навіть у зоопарку не побачиш. Кожна порода окремо на своїй території, щоб були чистокровними. Тут і кохінхін голубий та чорний, рідкісна порода — темна брама, світла брама, куріпчаста брама, гамбурзька несучка, є голошиї кури, голубі цісарки.

— Ой, а що це лежить біля кліток? — запитую господаря, помітивши між курми ніби пухнастого великого рудого кота.

— Та це кролиха, — відповідає Борис Дмитрович, — вона в нас трохи прихворіла, то відпустив її погуляти.

Як з’ясувалося, така порода називається баран, також дуже рідкісна і примандрувала вона аж із Чехії. Чоловік показав кроленят цієї породи, де справжніми красенями є два із голубою шерстю, що має перламутровий відлив. Також Борис Дмиртович розводить кролів породи новозеландські червоні, пояснює, що це дикий вид. І справді, вони не такі ручні, як «барани». Ще тут можна побачити бургундського кролика та сірого велетня. Щоб добре розглянути вухастиків, присіла, і тут несподівано на руку вискочила карликова курка — їх кілька бігали біля кліток. Аж дивно, наскільки ручними можуть бути ці пернаті. Чоловік веде далі і показує ще качок-мандаринок, пір’я на яких переливаються різними кольорами, а ще гусака — йому вже 16 років, це перша птаха, яку придбали господарі, коли оселилися в Липлянах. Серед екзотики у господарстві є фазани — золоті та срібні. Хазяїн пояснює, що ці птахи дуже шумні, багато звуків видають, не дуже дружелюбні. А ще гордість його зоокуточка — два павліни. Вони також досить дикі птахи і до чужих не підходять. Є ще у господарстві гуси, але якраз пішли на вигул до річки — також рідкісної породи, яку пан Борис шукав 15 років. Тепер всі, хто хоч раз побачив цих птахів, хочуть собі їх розвести. Але таке задоволення не з дешевих. Бо, наприклад, доросла пара курей породи брама чи кохінхін коштує 200 доларів, курчата, звичайно, менше.

Щоб поповнити свій звіринець, Борис Дмитрович постійно їздить на виставки-ярмарки — найбільша на Західній Україні проходить у Тернополі кожної останньої неділі місяця, замовляє їх у різних господарствах. Спілкується з багатьма такими ж колекціонерами птахів, часто обмінюється з ними породами. Каже, що загалом кури не вибагливі у догляді, навіть морози їм не страшні, а от вологості і протягів бояться, та головне — правильно підібрати корм. Павичі і фазани також чудово приживаються у наших кліматичних умовах.

— Ми своїх курей не рубаємо, — долучається до розмови господиня. — Як можна птицю, яка тобі довіряє, йде до рук, нести до колодки? Тільки вирощуємо для розплоду.

— А свиней не думали розвести? Було б своє сало, м’ясо, — запитую.

— Ні, це не для нас, — відповідає. — Ми ще обоє працюємо, отримуємо зарплату, можемо собі дозволити кусок м’яса на базарі купити.

Як розповіли, вони за спеціальністю медики, Борис Дмитрович — колишній військовий, зараз на пенсії, працював лікарем-інфекціоністом. Його дружина — терапевт, свого часу навіть очолювала районну поліклініку у Киргизстані. Зараз вдвох працюють на «швидкій».

Ще у дитинстві в Бориса Дмитровича була мрія мати свою хату, земельну ділянку і курей. Тепер вона збулася. На запитання, чи не важко доглядати породисту птицю, чоловік відповів, що ні, адже головне — мати бажання і щоб заняття було до душі.

Людмила ШИШКО