Волинь має стати маленькою Голландією в Україні

Вважає селянин-одноосібник Володимир Іщук

Маючи дві вищі освіти — інженер-механік сільського господарства та економіст, пропрацювавши державним службовцем, в органах внутрішніх справ, підприємцем, Володимир Іщук із селища Дубище Рожищенського району вирішив зайнятися сільським господарством. Каже, криза — його товариш, бо змусила шукати вихід. Він свого роду раціоналізатор, адже доводить власним прикладом, що й із 7 соток городу можна мати непогані прибутки, головне — правильно вибрати напрямок заняття. У нього він досить незвичний як для нашого регіону — виноградарство. Своїм баченням перспектив розвитку особистих селянських господарств Володимир Васильович поділився з газетою «Відомості».

— Ось моя господарка, — показує рукою пан Володимир і веде до городу. — Бачите, спочатку, згідно з науковими розробками, посаджено низькорослі яблуні, поміж ними виноград. Здавалося б, вони мають одне одному заважати, але на Півдні якось побачив, що виноград росте під вишнею, думав, що він буде дрібним, а він родить дуже добре. У мене сто насаджень різних, але переважають виноград і яблуня. І нічого не буяє, — зауважує чоловік. — Експериментую трохи, лимон пробую виростити, а це — прищепив на аличі персик і три види слив. Ось клапоть картоплі, теж сорт особливий, бачите, яка висока. Ну, і кролівництвом займаюся, само собою, бо для городу органіка потрібна. А ще маю пасіку.

За словами господаря, кожне його насадження приблизно дає врожаю на сто гривень.

— Помножте сто на сто, — підраховує Володимир Васильович, — виходить 10 тисяч. Ділимо на 12 місяців і маємо 800 грн. — мінімальна заробітна плата плюс прибутки від пасіки.

Усе вирощене Володимир Васильович продає на ринку, каже, що й у цій справі треба бути хорошим менеджером, а ще психологом. Він уже, як людина з досвідом, відразу бачить покупця наскрізь і знає, хто й за скільки у нього купить товар. Виноград, за його словами, продає, як голландці — спочатку грона, а потім саджанці. За один саджанець просить 50 гривень, буває, купують дорослі дерева, то ті дорожчі. А виноград у нього ранній, грона інколи заважують до півтора кілограма.

Володимир Васильович перечитав масу літератури про те, як за ним доглядати, виписав спеціальний журнал із виноградарства за 200 гривень.

— Тому хоч і площі у мене мало, але квадратний метр дає прибутку набагато більше, ніж у великих фермерських господарствах, — пояснює пан Володимир. — Я не проти крупнотоварного виробництва, адже такі господарства — наші кормильці. Але, зрозумійте, у нас неможливо вирощувати зерно і конкурувати з Полтавською областю, все одно у нас буде 50 центнерів з гектара, а Полтава дасть 80, тому рано чи пізно такому господарству буде важко. На базі крупнотоварних можна науку розвивати. І я б їм рекомендував займатися не вирощуванням картоплі, а насінництвом, не худобу тримати, а розводити племінну. Ми повинні стати маленькою Голландією по відношенню до України.

На запитання, то все ж таки що краще — вузька спеціалізація, як за кордоном, наприклад, займається господарство огірками і все, чи так як у нас селяни-одноосібники — вирощують усе підряд, Володимир Васильович відповів, що ні те, ні інше:

— Ми поки що переживаємо перехідний період, тому треба вибрати 3-4 взаємопов’язані теми. От, наприклад, для кролів потрібне сіно, але у мене є заміна — для кращого плодоношення я повинен обрізати яблуневий садок, це підходить кролику, він з’їдає гілочки замість сіна й дає органіку.

А ще Володимир Васильович робить закид крупнотоварникам за те, що вони постійно скаржаться на проблеми, мовляв, то збуту нема, то грошей просять.

— А я, навпаки, кажу: тобі вже давали. Де той кредит? Що ти з ним зробив? Чому мені тебе захищати? — запитує селянин. — Через це нас, одноосібників, недолюблюють фермери, бо ми гнучкі, швидко перепрофільовуємося, ми більш ринкові. А вони мають великі площі, часто старе обладнання. І не дай Бог, якась пошесть пішла чи стихія руйнівна, ми не вразливі і собі раду дамо, бо як не одне вродить, то інше. Крім того, саме одноосібники є своєрідним регулятором цін на ринку. Уявіть собі, якби всі ті бабусі, що стоять і продають продукти, мали крупнотоварні господарства — встановили б ціну й антимонопольний не допоміг би.

У Володимира Іщука є багато ідей щодо розвитку сільського господарства у нинішніх умовах, і він з радістю готовий ними ділитися, однак влада, як сам каже, не дуже поспішає його слухати. За посередництвом газети Володимир Васильович хоче знайти однодумців, таких же експериментаторів та раціоналізаторів, щоб обмінятися думками, досвідом (тел. 0681389692).

— Вважаю, що у селян повинна бути газета, через яку б давали їм рекомендації — і це для них буде найперша й найдешевша допомога. Був випадок, коли на зборах сільських голів повідомили, що морква не матиме ціни, бо насіння продали ще до нового року. І ви думаєте, що у селі вони про це розповіли? Ні, хіба тільки своїм родичам. Тому сповіщення селян через сільські ради — це утопія. Не завадили б, звичайно, і пільгові кредити, систему обслуговуючих кооперативів варто продумати. Однак село неможливо організувати, коли воно синє від горілки.

У перспективі Володимир Васильович все ж таки планує займатися виноградарством, бо, каже, що нижче 10 гривень виноград не опускається, тому ця справа вигідна.

Людмила ШИШКО