Православна Церква України чи її московський філіал?

​11 березня 2019 року на сайті Володимир-Волинської єпархії УПЦ (МП) була розміщена публікація «Коли закон стає беззаконням, тоді територіальна громада підміняє собою релігійну». Після її прочитання стало дуже цікаво, хто ж є дійсним замовником та автором цього «оповідання». Тому що навіть я, проста віруюча людина, звернула увагу на те, що дуже багато невідповідностей та суперечливих фактів наведено у статті.    Розпочну з формальних речей. Ця стаття з'явилася на сайті 10 березня десь після 23 години, проте дата самої публікації відображалася як 11 березня (мій скріншот це явно підтверджує). Цікавий момент, який нібито ні про що не свідчить - можливо годинник в адміністратора сайту погано налаштований, можливо забули на зимовий час перейти. Все може бути, але віриться у це не дуже. Хоча, цей збій можна пояснити і набагато простіше - людина, що розміщувала статтю, знаходиться не в Україні, а десь далі на північний схід від нашої країни, там, де наступна доба настає як  мінімуму на одну  годину раніше, чим у нас.        

Після такого пояснення стає зрозумілим суть всіх інших суперечливих фактів, викладених у цій публікації. Автор, не будучи  фахівцем українського законодавства, починає аналізувати поняття «територіальна громада» і «релігійна громада» та дає абсолютно викривлене і спотворене визначення.

         По-перше, щоб стати членом територіальної громади, ніякої прописки НЕ треба. Адже інститут прописки в Україні ще 14 листопада 2001 року був визнаний Конституційним судом України неконституційним і вважається інструментом феодального тоталітаризму, властивого РФ! Два роки потому, був прийнятий Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яким була введена реєстрація за місцем проживання або місцем перебування. І ніхто нікого не змушує брати участь у громадських заходах чи бути безправним німим рабом місцевої влади.

Говорячи про «релігійну громаду», автор опирається на статтю 8-му Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де  зазначено, що членство у релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення. Але, я щось не пригадую жодного випадку, щоб у будь-якому православному храмі Волині когось привселюдно «приймали до релігійної громади» чи «виключали» з неї (хоча у Статуті УПЦ (МП) це і прописано). Ця тактика більш властива течіям протестантизму.

Як на мене, між цими двома поняттями («територіальна громада» та «релігійна громада») існує дуже тонка грань, здатна в окремих випадках стиратися. В статуті УПЦ (МП) зазначено: «Парафією є громада православних християн, що складається з кліру та мирян, об’єднаних навколо храму». Тобто, щоб бути членом релігійної громади, достатньо жити у даному населеному пункті і бути православним. От є, наприклад, у селі одна церква. А хто вже ходить до неї чи їздить до іншого села, великої ролі не грає. Одна церква – одна громада – територіально-релігійна. Бог один. А зараз, нарешті, і Церква в Україні стала автокефальною, тобто незалежною. Нам більше не треба підпорядковуватися кремлівському патріархові, слухати проповіді мовою агресора, лишати у храмах кошти, які згодом передаються на фінансування наших ворогів.

Слова автора статті, що членами релігійної громади є тільки ті миряни, що проявляють «канонічний послух до настоятеля», «регулярно беруть участь у богослужіннях, сповідях і причастях» і т. п. викликають обурення та сміх. Смішно, шановні. Смішно і боляче читати таку некомпетентність та ще й на сайті самої єпархії.

Тим читачам-вірянам, хто досі сумнівається у доцільності преходу з УПЦ (МП) до ПЦУ, я можу порадити просто почитати статут УПЦ (МП) - «московського філіалу української церкви», де чорним по білому написано:

- «УПЦ з’єднана з помісними православними церквами через Руську!!! Православну церкву» (такий собі «а ля-русиш спрут»);

- УПЦ є самокерованою частиною РПЦ (тобто, ми – частинка Московії );

- Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом УПЦ і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі (благословення із самої Лубянки!).

Тут вже не до жартів! В Україні війна з Московією. Наші сини та дочки кладуть свої молоді життя за вільну та незалежну Україну. А в цей час «святі у рясах» кроплять святою водою ворожу бронетехніку, «гумконвої» на Донбас, благословляють на терористичні акти членів незаконних збройних формувань у квазі-республіках «Л/ДНР».

Єдине важливе речення, з яким я погоджуюся, це те, що Митрополит Київський і всієї України «несе відповідальність за міжправославні, міжхристиянські та міжрелігійні відносини Української Православної Церкви». Тобто, за всі ці релігійні війни, спротив церковному єднанню в Україні, так зване рейдерство і спотворене тлумачення українського законодавства вина повністю лягає на Митрополита Київського і всієї України за версією РПЦ Онуфрія (Березовського), випускника Московської духовної академії. Це духовний лідер РПЦ, який у листопаді 2008 року публічно заявив, що у 1930-их роках український народ «заслужив» на Голодомор. У вересні 2018 року Онуфрій був внесений до бази Миротворця як агент впливу РПЦ і противник створення незалежної помісної церкви в Україні. За словами московського ставленика, війну на Сході Україна заслужила, а саму українську державу називає «буферною зоною» між Сходом та Заходом.

Українська православна Церква отримала Томос – документ, що підтверджує канонічність (законність) саме українського православ’я, а не православ’я, яке проповідують ФееСБешники у рясах. Щось мені підказує, що саме ці друзі УПЦ (МП) “в пагонах” і пишуть такого роду статті, тільки от біда - то дату забули замінити, то з українським законодавством не дуже розібралися і наробили ляпасів.

Висновок з усього викладеного один - всі збори релігійних (територіальних) громад у тому чи іншому населеному пункті  Володимир-Волинської єпархії (як і в інших єпархіях) відбувалися законно і без рейдерства. Дуже шкода, що значна кількість священиків цього не розуміють, і замість того, щоб йти за своїми прихожанами, залишаються московськими вірнопідданими.