Земельні ділянки для УБД: війна триває

Після повернення із зони бойових дій кожен з громадян, що підпадає під категорію УБД, повинен зібрати необхідний пакет документів для отримання земельної ділянки. Землевпорядники проводять роз'яснювальну роботу про надання земельних наділів у власність військовослужбовцям, які захищають територіальну цілісність України та забезпечують оформлення відповідних документів за прискореною процедурою.

Слід зауважити, що станом на кінець липня 2014 року лише у Волинській області учасниками бойових дій було подано понад 100 заяв на отримання земельних ділянок. Цей показник був найвищим у порівнянні з іншими регіонами України. Війна триває вже п’ятий рік поспіль, відповідно зростає кількість УБД (яких ми звично звемо атовцями). Прес-служба Державної служби ветеранів інформує, що станом на кінець січня 2018 року статус УБД отримали 326 060  учасників АТО. 

Та прозорості у земельному питанні для цієї категорії громадян нашої держави досягти не вдається. Хоча Волинь – одна із кращих в Україні щодо виділення земель бійцям АТО (видано понад 53% дозволів на користування). Земля надто цінний ресурс, щоб ним могли ділитися без усіляких зайвих зволікань. Ні волонтери, ні ветеранські організації не в змозі забезпечити гладкого вирішення земельних питань УБД. Адже досить часто атовці, отримавши дозволи на користування земельною ділянкою, не виробляють необхідних документів для користування землею у визначені законом терміни (6 місяців). Тобто виникає логічне припущення, що ця земельна ділянка наразі не потрібна даному громадянину. Часто рішення по земельних ділянках для бійців АТО блокуються Держгеокадастром області.

Головна проблема полягає у тому, що обіцяна державою земля не прив’язана до фактичного місця проживання ветерана чи військовослужбовця. Хочеш отримати землю – спершу віднайди! Так з’являється перша можливість для махінацій на місцях – елементарне замовчування або ж прямий обман про наявність доступних для надання земельних ділянок. А далі – більше. 

Думаю, всім зрозумілим є той факт, що земельний ресурс має таку неприємну властивість, як обмеженість. В Україні, на жаль, не безкінечні простори, які можна просто поділити і роздати. Пільговиків багато, а землі не вистачає. Тут все залежить від наполегливості самих УБД і добросовісності місцевих органів влади. На додачу існує ще й проблема обліку земельних ділянок. Ділянка на карті може бути помічена як вільна, а насправді  виявляється, що на ній вже стоїть чиясь забудова і хтось законно вважає її своєю власністю. За 27 років незалежності документи, які підтверджують право власності на землю, змінювалися декілька разів. А електронний облік взагалі почали вести лише з 2013 року. Тому в країні багато територій, де картина із земельними ділянками взагалі неясна. Багато землі використовується не за призначенням. Так виникають конфлікти між УБД та власниками агропромислових комплексів та особистих сільських господарств (ОСГ), котрі не мають бажання ділитися земельними угіддями з демобілізованими бійцями. 

За законом отримати і приватизувати можна тільки один вид земельної ділянки. Ось тут і розпочинається чиновницьке свавілля. Для більшості з них легше віддати землю для ведення сільського господарства. Адже це зручний варіант: такої землі вдосталь і вона не вимагає інфраструктури. Що ми і можемо спостерігати у периферійних районах Волинської області. Найскладніше виділити ділянку для будівництва житла у межі населених пунктів. Так розпочинається другий вид махінацій на місцях, коли забудовники часто намагаються отримати землю, обдуривши довірливих учасників бойових дій: наприклад, всіляко намагаються запевнити ветеранів передати їм землю під будівництво багатоквартирного будинку в обмін на квартири (що можна спостерігати у Луцьку та Луцькому районі). І мало кого турбує, що при цьому захисники Вітчизни ризикують лишитися і без квартири, і без земельної ділянки.

Нерідко земельні ділянки надаються то в заболоченій місцевості, то біля сміттєзвалищ чи цвинтарів, то у місцях, які періодично підтоплюються. Інколи бойові побратими просто хочуть жити по-сусідству і вимагають суміжні ділянки, не звертаючи уваги на те, що це просто неможливо (бо ділянки вже! закріплено за певними громадянами). Найбільше військовики бажають отримати землю для будівництва власного житла. Та ситуація плачевна, особливо у Луцьку та Луцькому районі. Із поданих учасниками бойових дій заяв дозволи на отримання земельної ділянки отримали менше 50% від загальної кількості. Сотням УБД взагалі відмовили, посилаючись на відсутність вільних земельних ділянок державної власності. Проте, деякі волинські ЗМІ неодноразово натякали на комерційну складову вирішення цього питання у Луцькому районі. Тобто, мова йде про те, що бійцям АТО, яким держава гарантувала безкоштовне отримання землі, нерідко пропонують «добровільно доплатити» за бажані сотки. Часто сільські голови, відмовляючи учасникам бойових дій, лобіюють власні інтереси або вибірково підходять до цього питання – земельну ділянку першочергово отримують «хороші знайомі», а не ті, кому вона потрібна більш нагально.

Ще одна проблема виникає через недобросовісне виділення землі. Служба у зоні проведення АТО чи (як тепер) операції Об’єднаних сил (ООС) дуже різна. Є бійці, які постійно перебували на передовій під ворожими обстрілами, перебували у заручниках НЗФ (незаконних збройних формувань), виходили з котлів з пораненнями. Але, є й такі, які кілька місяців простояли на блокпосту і вибухи снарядів чи свист куль чули лише здалеку. А коли справа доходить до виділення землі чи будь яких інших пільг, то ми всіх «під один гребінець». Тому часто представники Нацгвардії, швидко отримавши посвідчення УБД, досить спритно дістають і землю на додачу. Бо у них «зв’язки». Простими словами, шмат землі отримують ті, у кого є хоч якісь «блати». А справжніх героїв «футболять» із кабінету у кабінет. Тому хлопці і не витримують. Підірване війною здоров’я змушує вдаватися до радикальних, протиправних дій по відношенню до владних структур. Інспіратори таких вчинків підпадають під дію ст. 294 Кримінального кодексу України. Також, не секрет, що по всій території країни «гуляє» неконтрольована кількість зброї і боєприпасів, нелегально привезених зі Сходу (особливо після першої хвилі демобілізації із зони проведення АТО у 2014-му). І за незаконне зберігання і застосування зброї також передбачена кримінальна відповідальність (ст. 263 ККУ). На таких і намагаються цинічно нажитися недобросовісні чиновники, фермери або представники влади. Користуючись некомпетентністю, а подекуди, і недосвідченістю ветеранів, вони навмисно штовхають колишніх бійців чинити радикальні дії чи озвучувати погрози. А самі УБД нерідко «йдуть на повідку» у зажерливих фермерів і чиновників, не задумуючись про наслідки. Лякає те, що у руки беруться гранати та зброя, лунають заклики до насилля.

Проте, як на мене, радикальними діями не можна вирішувати жодної проблеми, земельної у тому числі. Варто просто забезпечити системний підхід до цього питання. Визначити, хто дійсно (у першу чергу!) потребує земельної ділянки. Це, насамперед, учасники бойових дій, у яких гостро стоїть питання із житлом. Першочерговість, звичайно, зберігається за сім’ями загиблих волинян, військовослужбовцями-інвалідами та пораненими, багатодітними родинами, Героями України.

Громада і влада повинна поважати своїх захисників, ставитися до них із розумінням і поблажливістю. Але й самі учасники бойових дій не повинні чинити необдумані кроки або сліпо вірити обіцянкам недобросовісних власників земельних угідь. Треба розуміти, що війна триває далі, хлопці гинуть, кількість тих, хто повертається, зростає. А територію держави неможливо розтягнути. І не варто вимагати (як це часто можна почути від УБД) земельну ділянку «саме отут, де я хочу!». Слід усвідомити, що проблема із виділенням земельних ділянок у Волинській області учасникам бойових дій полягає не у її відсутності (бо землі, поки що, вистачає всім), а в нецільовому використанні земельних ресурсів окремими власниками та надмірній жадібності чиновників, фермерів та інших володарів землі.

Потрібна системність, єдиний погляд на документообіг (пакет документів, необхідних для отримання земельної ділянки УБД) та вироблення єдиного стандарту надання земель цій категорії громадян місцевими сільськими, селищними чи міськими радами. Потрібен свідомий підхід до вирішення земельних питань самими атовцями. Не криками, погрозами і не з автоматом чи гранатою! У першу чергу землю повинні отримувати ті, хто взагалі позбавлений житла, а не ті, хто хапає її лише тому, що колись (можливо) знадобиться. Бо державна пільга полягає саме у першочерговості виділення земельної ділянки учасникам бойових дій. А сам пошук вільної землі та оформлення документації – цілковита турбота того, хто її отримує. Так, підготовка земельної документації чи присвоєння кадастрового номера – платні послуги, які держава не зобов’язана покривати (як вважають деякі атовці). Якщо у межах бажаного міського населеного пункту землі не вистачає, то не треба істерити, а погоджуватися на земельну ділянку в межах свого села. Щоб уникнути махінацій, прямого обману та спроб нагріти руки з боку недобросовісних землевласників, атовцям необхідно об’єднуватися, залучати досвідчених юристів і просто бути більш уважними, поважати як своїх побратимів, так і небайдужих представників влади на місцях. Метою видачі землі є, насамперед, забезпечення громадян житлом, а не сам факт передання земельної ділянки у власність. Бо землі в Україні на всіх громадян просто не вистачить…