Волинським дівчатам легкі гроші за кордоном обернулись інтим-зйомками

Доля у Світлани (з етичних міркувань імена змінено) виявилася нелегкою. Коли їй виповнилося 8 років, померла мама, батько випивав, і сім’я постійно переживала нестатки. У 18 років вона втратила й батька; кімнату у гуртожитку, де вони проживали, відібрали за несплату комунпослуг, і Світлана опинилася на вулиці. Благо, що хоч старший брат, у якого вже була власна сім’я, матеріально підтримував сестру. Саме з його допомогою вона вступила до університету, однак грошей постійно не вистачало, тому змушена була ще підпрацьовувати продавцем на базарі. Якось перед Новим роком Світлана задумала бажання — поїхати за кордон на заробітки, щоб потім тут, вдома, хоч деякий час пожити так, щоб ні в чому собі не відмовляти, відчути себе, як каже, людиною. Її мрія збулася, але тепер їй про це згадувати дуже соромно й взагалі не хочеться, це було як страшний сон, який вона намагається забути.

Все почалося з модельного агентства, в якому кілька місяців вчилася Світлана. Як вона зізналася, й думки не мала відвідувати такий заклад, бо вважала, що дівчата-моделі ведуть розпусний спосіб життя. Але подруга, з якою дівчина була знайома ще зі шкільної лави, переконувала у протилежному і якось запросила Світлану на заняття. Директрисі агентства новенька дівчинка відразу сподобалася, її параметри були просто ідеальними для моделі — так вона говорила. А Світлана, навпаки, тоді вважала себе гидким каченям, мовляв, надто худорлява і висока на зріст. Від цього, як розповіла, у неї й були комплекси, ходила трішки сутулячись, а ще незручно почувалася при великому скупченні людей. Тому вирішила, що, можливо, й навчання манері красиво ходити і тримати себе на сцені допоможе їй позбутися таких комплексів, плюс директриса, пані Ірина, пообіцяла брати зі Світлани наполовину меншу плату за навчання. Через певний час дівчині стало нецікаво в агентстві, бо, крім дефіле, там нічого не викладали, і з грошима було сутужно.

Час йшов, Світлана відвідувала університет, працювала на базарі, кілька разів випадково зустрічалася з директрисою агентства, тоді вони мило бесідували про життя-буття. І одного разу пані Ірина запропонувала Світлані дуже вигідну роботу у Польщі. Правда, пропозиція здалася дівчині трохи дивною і неправдоподібною, але гроші за роботу обіцяли немаленькі — 800-1200 євро у місяць, залежно від того 8 чи 12 годин на добу працюватимеш. А робота зовсім нескладна — сидіти перед монітором комп’ютера, посміхатися на камеру, робити вигляд, що щось набираєш на клавіатурі. Мовляв, наші дівчата дуже красиві, тому закордонні чоловіки хочуть з ними спілкуватися через Інтернет.

Світлана довго вагалася, але директриса переконувала, що нічого аморального така робота не передбачає, що все законно, навіть дала почитати трудовий контракт. Щоб переконатися у правдивості такого документа, дівчина зателефонувала до знайомої, яка вже кілька разів їздила за кордон на роботу. Та їй розповіла, що саме у контракті має бути зазначено. Світлана все зіставила і погодилася, до того ж пані Ірині повністю довіряла, бо знала її як порядну та добросовісну людину. Контракт дівчина таки підписала. За закордонний паспорт та візу також подбала пані Ірина, правда, половину грошей за їх виготовлення заплатила Світлана.

У Польщу вона прибула ще з однією дівчиною. На вокзалі їх зустрів роботодавець — чоловік середніх років, німець за національністю. Він відвіз дівчат у невеликий заміський будинок, сказав відпочивати, бо завтра приступають до роботи. Крім них, у будинку мешкало ще троє дівчат. Робоче місце кожної було відгороджене ширмою. А потім він розповів новеньким, як пригадує Світлана, в індивідуальній бесіді правила — перед монітором робити все, що наказуватиме оператор. А слово «все» означало — роздягатися, знімати нижню білизну, демонструвати у різних позах усі свої принади. Світлана каже, що німець був дуже хорошим психологом, а ще мав жорсткий характер, тому його трохи боялися і не хотіли провокувати. Він запевнив, що зйомки транслюватимуть тільки у німецькомовних країнах. Та, як потім виявилося, і в Україні їх побачили.

У Світлани була можливість покинути цей будинок, але, виїжджаючи в Польщу, вона позичила велику суму грошей, бо харчування дівчата оплачували самі, ще й «висів» кредит, тому вирішила залишитися. До такої роботи відбирали саме з неблагополучних сімей, тих, кому ні на що було годувати дитину, платити за житло.

Світлана пережила великий психологічний стрес, їй було противно й гидко ще й через те, що у всьому винна сама, адже виходить, що насильно її ніхто не примушував. Через свою наївність та довірливість тепер мусила терпіти приниження. А ще було образливо, що людина, якій довіряла, пані Ірина, обманула, адже, напевно, знала про всі нюанси роботи.

У Польщі Світлана пробула 2 місяці. Каже, що умови проживання постійно погіршувалися, пізніше дівчатам довелося працювати у дві зміни, крім того, забрали паспорти, мовляв, для оформлення якихось документів. Така подія в житті Світлани поміняла її світосприйняття й характер. Вона розповіла, що стала більш замкнутою, можливо, трохи байдужою і людям тепер не довіряє.

— Прикро, що сьогодні у всіх на першому місці тільки матеріальні цінності, кожен думає, що на себе одягти чи почепити, щоб лише дорожче, — робить висновок дівчина. — На вулиці можуть просто вбити за кілька гривень чи за мобільник. Люди морально деградують.

Усім, хто вирушає за кордон на заробітки за сумнівними пропозиціями, Світлана тепер радить дуже добре все зважувати.

Начальник відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, УМВС України у Волинській області Петро Шпига каже, якщо людина сумнівається і бачить, що їй пропонуються досить вигідні умови і фактично ні за що обіцяють великі гроші, нехай звертається у міліцію за консультацією.

— У нас працюють телефони «гарячої лінії». Практично всі фірми, що займаються працевлаштуванням, які діють на території Волинської області, перебувають під нашим контролем, — запевняє Петро Шпига.

Директор кадрового агентства, яке спеціалізується на працевлаштуванні за кордоном, Людмила Буховцева каже, що кожен, хто виїжджає на роботу, повинен мати проект контракту, завірений роботодавцем із мокрою печаткою та підписом (польською і українською мовами).

— У ньому повинно бути прописано все: на яку посаду йде працівник, які його обов’язки, тривалість робочого дня і тижня, як оплачується робота і коли, як оплачуються понаднормові години, — розповідає Людмила Олександрівна. — Чи забезпечується працівник житлом, харчуванням, випробувальний термін обов’язково вказується, прописуються права і обов’язки роботодавця. Проект контракту з роботодавцем для людини є документом, з допомогою якого у разі невиконання роботодавцем умов можна звернутися в інспекцію праці за місцем реєстрації роботодавця. Віддавати цей документ на руки тому, хто наймає вас, не можна. Був випадок, коли хлопцям не виплатили зарплати, а контракт вони перед тим віддали, я порадила звернутися у польську поліцію, однак там попросили пред’явити документи, які підтверджують їх місце роботи. У них їх не було. По-друге, перед тим, як підписувати контракт, його треба скрупульозно прочитати. До того ж у того, хто відсилає на роботу, крім свідоцтва про підприємництво та ліцензії, має бути зовнішньоекономічний договір із польською стороною (наприклад, із заводом, що бере на роботу, чи підприємством, яке займається певною діяльністю), якщо ведемо мову про Польщу, де мають бути прописані обов’язки кожної зі сторін. Лише впевнившись, що у разі виникнення конфлікту вам є до кого звернутися по допомогу, можна вирушати за кордон.

Людмила ШИШКО