Квартирний злодій не гребував навіть шпалерами і консервами

Петро не був звичний до роботи, хоч і виріс у селі. Сам себе переконував, що його руки не повинні гарувати на полі, а виконувати більш тонку роботу. З часом він таки знайшов застосування своїм рукам — підбирати відмички до дверей і розбивати вікна у чужих квартирах, аби поцупити звідти якомога більше вартісних речей. Своїм життєвим кредо Петро Кальчук зробив слова героя рязанівського фільму — «хто не працює, той і їсть». А от народну мудрість «на чужий коровай рот не роззявляй» чоловік, напевно, не чув.

Якось Петрові не заладилось. Утік з села в місто, в Луцьк. Думав, тут легше буде. Поселився у армійського товариша, якого недавно покинула дружина через його безпробудні пиятики. Але влаштуватися на роботу Кальчук не міг — середня освіта, жодних практичних навичок. Перебивався принагідними зарібками — то повантажити щось допоможе, то город комусь перекопає, то пляшки на вулицях збирає. Звісно, за таких умов годі й думати було про створення сім’ї. Холостякував. Батьки були далеко, отже, жодного контролю чи тиску чоловік не відчував. Коли з грішми стало зовсім сутужно, не придумав нічого кращого, як красти. Велику справу, Петро розумів, він не потягне, а от квартирні крадіжки — саме те.

Одного літнього дня, вештаючись околичними вулицями міста в пошуках порожньої склотари, Петро помітив відчинене вікно у квартирі на першому поверсі п’ятиповерхівки. Це був ніби містичний знак. Чоловік боязко зазирнув усередину, переконався, що безпечних господарів нема вдома, і, підтягнувшись на підвіконні, заскочив у кімнату. У шухляді меблевої стінки натрапив на схованку золотих прикрас, ще прихопив магнітофон і пилосос. Вийшов із квартири тим самим шляхом, розгледівшись навколо, не помітив нікого. Та в сусідньому будинку, що трохи ховався за деревами, жінка розвішувала прання на балконі і добре роздивилася чолов’ягу, який виліз з вікна з магнітофоном та пилососом у руках і злякано озирався. По «гарячих слідах» Петра правоохоронці розшукали швидко. У 1996 році злодія засудили до 5 років позбавлення волі, але, відбувши половину строку, Кальчук потрапив під амністію. Вдихнувши запах свободи і відчувши потяг до легкої наживи, Петро не збирався виправлятися й ставати суспільно-корисним. Продовжував красти, допоки 2004-го знову не загримів за грати. З чотирьох років відсидів більше двох і був звільнений за хорошу поведінку. Вирішив узятися за розум, влаштувався вантажником на склад. Зарплатні ледве вистачало на харчі. Незабаром злодійська натура взяла гору — Кальчук знову пішов «на діло». У 2009 році Луцьком прокотилася хвиля крадіжок із квартир.

Промишляв злодій переважно у центральній частині міста, напевно, думав, що тут живуть багатші люди. Потрапляв у квартири по-різному — або підбирав ключі до вхідних дверей, або розбивав вікно. Винести телевізор, комп’ютер чи музичний центр із квартири було нереально, тож Петро брав невеликі, але дорогі речі — будівельний інструмент (болгарки, плиткорізи, дрилі тощо). Таку техніку легко було збути. Правда, над описом деяких крадіжок Кальчука можна тільки посміятися (хоч потерпілим заподіяні матеріальні збитки). Приміром, в одній квартирі він узяв 4 рулони шпалер (напевно, збирався десь робити ремонт) і 3 банки рибних консервів, а в іншій — тенісну ракетку, набір м’ячів, гель для і після бриття, саму бритву і електровагу. На суді Петро пояснив, що їжу і засоби гігієни він не перепродав, а використав для власних потреб.

Погорів «домушник» на крадіжці салону краси, звідки виніс комп’ютер з усіма комплектуючими, перукарські машинки, ножиці — загалом на 12 тисяч гривень. При обшуку в квартирі, де мешкав Кальчук, працівники міліції всі ці речі знайшли і після суду повернули власникові. Решту «добра» Петро вже встиг «конвертувати» в гроші, тож частково компенсував збитки потерпілим, яких нарахували близько десятка.

Свою вину в інкримінованих злочинах 50-річний Петро Кальчук визнав повністю, активно сприяв слідству. При цьому більшість потерпілих просили суд, аби квартирного злодія покарали суворо — звісно, нікому не хочеться, аби в його домі (і, як виявилось, зовсім не фортеці) погосподарював крадій. Але суд не вбачав обтяжуючих обставин у справі — матеріальна шкода незначна і частково відшкодована, ні застосування насильства, ні навмисного псування майна. Правда, суд дійшов висновку, що виправлення Кальчука не можливе без ізоляції від суспільства. Квартирнику присудили 4,5 роки ув’язнення. Та чи не візьметься він за старе, коли повернеться з тюрми? Адже, як кажуть люди, горбатого могила виправить.

Ярина КИСЕЛЬОВА