Чи бути стихійній торгівлі у Луцьку

Лучани вже давно називають рідне місто суцільним ринком. У нас можна придбати будь-що і де завгодно. Особливо проблемними є території навколо легальних ринків. Підприємливі люди, аби не переплачувати за місця, просто розташовують свій товар поза їх межами, часто не гребуючи санітарними умовами.

Питання стихійної торгівлі на Центральному ринку Луцька частково вирішене. Там інколи у будні біля входів можна побачити кількох продавців з домашнім молоком та птицею, усі решта сільгоспвиробників торгують всередині павільйону або біля нього на облаштованих для цього рядах. Але там, бідкаються, не завжди є місця, особливо у вихідні та перед святами. Доводиться о шостій ранку приїздити, кажуть, аби зайняти краще місце. Платити не відмовляються. Розповідають, що ціна оренди торгового місця й ринкового збору вже рік часу як зменшилася (сьогодні коштує 3-3,40 гривні). От тільки ще «набігає» кілька гривень за перевірку у ветсанлабораторії, тому дехто й ухиляється від цього і торгує «де попало» доти, доки не нагодяться контролери і не попросять їх перебратися у павільйон. — Наразі ми вирішуємо питання щодо відкриття ще 30 торгових місць для товаровиробників у молочному павільйоні, — розповідає завідуючий Центральним ринком Юрій Каразія. — Для великих холодильних камер, які використовують «молочники», облаштували місце в іншому приміщенні. Вивільниться і широкий прохід, де плануємо на вихідні і свята, коли найбільший наплив людей, ставити вузькі столи для торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Та все-таки, кажуть по секрету сільські жіночки на Центральному ринку, «торгували-не платили і далі торгувати будемо, і лишньої копійки нікому не віддамо, знали б ви, як тяжко гроші заробляються». Більшість покупців розуміє, тому й купує.

Найбільший несанкціонований стихійний ринок сьогодні, певно, розгорнувся біля автобусної станції на вулиці Кравчука. Торгуючих — сотні людей по обидва боки тротуару і на проїжджій частині. Стільки ж і публіки, що кочує від краю до краю. Покупці й просто зацікавлені. Щільність їх на одному квадратному сантиметрі (!) асфальту неймовірна. Продають усе. Баночка сметани сусідить із копченими свинячими вухами та гускою і кроликом. Жвава бабуся розклала коло ніг всю городню зелень. Поруч цебро з курячими яйцями. На вид дрібнуваті, зате, напевно, з-під домашньої несучки. Продають овочі, молоко, ковбасу, мед і домашні консерви. Продавці охоче торгуються і скидають ціну, щоб швидше розпродатися. Здавалось би, такому сервісу позаздрять і магазин із супермаркетом, от тільки умови тут антисанітарні. Щоправда, «асфальтні» фрукти-овочі — це не найгірший кошмар для покупців. От м’ясце та сальце із земельки і сирок у відкритій торбині — то жах для будь-кого, тим більше для дитини. Жодної експертизи перед тим, як перейти з рук продавця до холодильника споживача, ці продукти не проходять. І якщо фрукти на сказ не хворіють, то про м’ясо з асфальту цього ніхто сказати не може. Втім, частина лучан переконана — сільські продукти екологічно чисті. Бо вирощені дбайливими руками господинь. Ще частка городян може й не так в цьому впевнена, але купує, бо тут дещо дешевше, аніж повсюди. Про те, що продукти повинні проходити ветеринарний контроль якості, і на кожному з ринків працюють відповідні служби, які перевіряють продукцію, починаючи з м’яса та риби і закінчуючи крупами та фруктами, дехто й не здогадується, відтак, і не знає, чи безпечні вони чи ні. Задовольняється словом честі продавця.

Зате при вході у павільйон Завокзального ринку — порожньо (раніше «пропхатися», не те що пройти, не можна було). Одна-єдина бабця з кропом стояла. Цікавлюсь, де ж решта продавців. Біля автостанції, каже, звідси «погнали». З безлічі прилавків м’ясо-молочного відділу на другому поверсі (окрім м’яса) зайняті тільки один-два, та й ті лише частково. За відсутності відвідувачів торговці відверто нудьгують. Ціни тут трохи вище «стихійних». Людмила, молода продавець із кількарічним стажем, яка чемно пропонувала курочку, кролика, гуску, десяток яєць і масло (на кожному «товарі» був штамп ветсанлабораторії) розповіла, що «бабки» неохоче йдуть торгувати в павільйон. Щоправда, вихідними днями торгуючих тут вистачає.

— Посудіть самі, — каже, — на дорозі біля автостанції, куди всі перебралися, не треба сплачувати за оренду торгового місця та ринковий збір — 3.20 грн. за молочну продукцію і 9,20 за м’ясну — і не здавати її на лабораторні дослідження, а це ще приблизно по 2 гривні за кожен вид продукту. Якщо бабці й привозять щось своє домашнє продати, то лишніх 10-20 гривень не хочуть потратити. А я перекуповую у них продукти, відповідно, трохи дешевше, перевіряю в лабораторії, маю всі відповідні папери і торгую. І мені вигідно, і їм. А хто хоче продавати сам — продає. Тільки от людей тут небагато ходить.

— Та інформація, що «тут люди не ходять», не може мати підтвердження, — запевняє директор луцьких ринків облспоживспілки Володимир Горгут. — Подивіться у ковбасно-молочному відділі — там покупців вдосталь. Просто кожен продавець хоче бути ближче до покупця, і йому здається, якщо він стане біля входу-виходу, то обов’язково його побачать і куплять товар саме в нього. А покупці стимулюють такий продаж і купують «з асфальту», з піску і бруду, і їм байдуже, чи продукція пройшла ветконтроль. Навіть в разі отруєння потерпілому споживачеві не буде кому пред’явити звинувачення. Покупці повинні розуміти це і дбати про свою безпеку. Ми, в свою чергу, працюємо теж над цим питанням, запрошуємо на ринок, роз’яснюємо, повідомляємо через радіоточки про наявність вільних місць — поки все марно.

В адміністрації Завокзального ринку впевнені: торговельної площі вистачить всім бажаючим. Та, можливо, розмір платні за місце для безпосередніх виробників (мається на увазі бабцю з десятком яєць, «півторачкою» молока і кілограмом сиру) і для перекупників керівництво ринку повинне встановити різний? Ну не може ж та бабця заробляти 20-30 гривень і водночас витрачати 10 на оренду торгового місця, ринковий збір і ветсанекспертизу! Треба ж зрозуміти і її, і тих покупців, що таки хочуть придбавати саме домашню продукцію. Поки ж немає розуміння, так і утворюються стихійні ринки. Та якщо, в принципі, вони задовольняють і одних, і інших, то ой як перешкоджають роботі автовокзалу, що по вулиці Конякіна.

— Люди торгують практично на дорозі, — обурюється начальник Луцького автовокзалу Ігор Модла. — Ми вже й турнікети поставили — стають перед ними, а товар викладають на пішохідній доріжці. А покупці снують по проїжджій частині, заважаючи рухатися маршруткам і автобусам, які ледь не щохвилини прибувають на автостанцію. Своїми силами боротися у мене не вистачає повноважень, тому звертаюся щодня або через день до муніципальної міліції і листа надіслав з проханням впорядкувати стихійну торгівлю й перемістити її на ринки. Переважна більшість продавців, як тільки побачить працівників міліції, відразу складає усю продукцію і зникає у невідомому напрямку. Міліціонери свою роботу зроблять — і поїдуть. За кілька хвилин стихійний ринок знов працює. І так завжди.

Таким чином, стихійні ринки переміщаються з місця на місце і поступово й планомірно поглинають Луцьк. Та, схоже, ця проблема турбує не всіх. Відповідні служби або ж її не бачать, або роблять вигляд, що не бачать. Замість того, щоб вирішувати це питання, вони спостерігають, як процвітає «стихійна ринкова економіка». Вона — непереборна.

Тетяна РЕВЕНОК