У Луцьку формується авторитетна баянна школа

У викладача, завідувачки відділу народних інструментів Луцького училища культури і мистецтв Валентини Милогородської, яка 12 років працює у цьому закладі, нині вчаться дуже талановиті студенти. Це Сашко Липчук по класу баяна та Рома Воронка по класу акордеона. Вони — справжня гордість училища, адже у всеукраїнських та міжнародних конкурсах, де беруть участь, займають тільки призові місця. Що є запорукою їхнього успіху, як бачать своє майбутнє, юні таланти розповіли газеті «Відомості».

О сьомій годині вечора хлопці і їх викладач були ще в училищі. На запитання, чи часто доводиться займатися до вечора, третьокурсник Олександр відповів, що буває інколи й до ночі. А Валентина Йосипівна додає:

— Ми приходимо на 7.30 ранку і займаємося до 10-ої вечора, можна сказати, живемо в училищі, бо специфіка занять так зобов’язує.

У хлопців дуже насичений графік — крім навчання, це постійна участь у різноманітних концертах, конкурсах. Роман, а він цього року закінчує навчання в училищі, розповів, що з концертами уже об’їздив усю Волинь, був майже у кожному районі, а ще часто виступає у столиці. Але найбільше йому запам’яталася поїздка у Фінляндію минулого року.

— Там ми давали благодійний концерт. Фінляндія була вражена нами, — пригадує Роман, — і ми, в принципі, Фінляндією також — за 10 днів, поки там були, встигли побачити багато визначних місць цієї країни.

На запитання, чи не заздрять хлопці своїм ровесникам, у яких купа вільного часу на розваги, Сашко відповів, що йому задоволення приносить музика, яка і є його відпочинком.

— Приємно, що ти можеш творити музику, відтворювати її по-своєму, це класне відчуття, — каже юний талант.

На сьогодні у хлопців за плечима перемоги у всеукраїнських конкурсах, які проходять у Кіровограді. Зокрема минулого року Роман там став володарем гран-прі, у 2008-му — зайняв II місце, цього року — I місце. Сашко ж цьогоріч здобув гран-прі. У Дрогобичі на міжнародному конкурсі акордеоністів та баяністів «Вічний рух» Роман посів друге місце, а Сашко — перше. У Києві на «Нових іменах України» хлопці стали лауреатами та стипендіатами.

У Романа запитую, як вдалося на такому престижному конкурсі здобути гран-прі, можливо, тоді слабші суперники були?

— Та ні, — відповідає, — була якраз сильна категорія, можливо, взяв артистизмом, бо музику треба вміти емоційно передати на сцені, враховуються також технічні можливості, звукодобуття.

— Своїми успіхами хлопці мають завдячувати батькам, — долучається до розмови Валентина Йосипівна, — які придбали їм дуже хороші інструменти, бо ті, що є в училищі, вже своє відслужили. Роману замовили акордеон з Італії, а баян для Сашка купили у Москві. Звичайно, ці інструменти дуже дорогі. Тому поєднання добротного інструмента, таланту, плюс викладач-професіонал дає настільки позитивні результати. Наступного року плануємо взяти участь у міжнародному конкурсі, що відбудеться у Пшемишлі (Польща), а ще хочемо поїхати у Прибалтику.

Після завершення навчання в училищі обоє хлопців планують продовжити його у Київській музичній академії, адже це один із найпрестижніших закладів. Роман, оскільки він цього року випускник, уже їздив туди взнавати за екзамени та грав програму на Дні відкритих дверей, зараз у нього головна мета — вступити до академії.

— Своє майбутнє бачу тільки пов’язане з музикою, — розповідає про плани Роман. — Хотілося б десь за кордоном грати, бо там трішки більше цінується музика. От, наприклад, композитор Володимир Зубицький зараз працює в Італії. І якби у мене був вибір, я б також спробував свої сили у цій країні, адже акордеон у них дуже полюбляють.

Викладач таку мрію свого учня вважає виправданою, бо за кордоном справді трохи інакше ставлення до талановитих людей.

— Якщо тебе там один раз почують, то постійно запрошуватимуть, причому гонорари досить пристойні, — каже Валентина Йосипівна. — Хоча баян і акордеон — інструменти універсальні — можна грати в ансамблях, сольно виступати. Тому якщо музикант справді віртуоз, то знайде достойне місце і в Україні, і за її межами.

Багато наших студентів навчалися в академіях Одеси, Львова, Києва. Дехто з них лишився там викладати, наприклад, мій учень Сергій Брикайло. І коли у нас проходила акредитація, то голова комісії, професор, академік Микола Давидов відзначив, що Луцьк може претендувати на свою власну баянну школу, адже чимало наших студентів — лауреати престижних конкурсів, багато працюють викладачами у вищих навчальних закладах.

Про свою індивідуальність говорять і вихованці Валентини Милогородської. І Олесандр, і Роман цікавляться методиками різних шкіл — і Одеської, й Львівської, але ні на кого схожими бути не хочуть. Хоча вважають, що є люди, до рівня яких треба прагнути.

Людмила ШИШКО