Як Івана Івановича головою профспілки переобирали

Іван Карпомиз лишився на посаді голови Федерації профспілок на Волині. За його кандидатуру проголосували 73 із 124 делегатів V звітно-виборчої конференції Федерації профспілок Волинської області. Як це було, бачила кореспондент «Відомостей». 

Збори в стилі «одобрямс»

Конференція обіцяла бути цікавою, адже п’ятирічне перебування на чолі волинських профспілок Івана Карпомиза супроводжувалося декількома майновими скандалами. До того ж буквально напередодні звітно-виборної конференції у пана Карпомиза з’явився серйозний суперник в особі екс-заступника голови Волинської облдержадміністрації Святослава Кравчука. Логічно, що делегати конференції, а це, по ідеї, «найзубатіші» представники профспілкового руху, мали б поставити багато запитань Іванові Івановичу.

Проте очікування не справдилися. І не тому, що все так гладко у профспілкових справах.

Просто склалось враження, що делегатів більше цікавило те, як зберегти свої «тепленькі» місця профспілкових лідерів. А от лідерів серед них і не було.

Особливо це стало зрозуміло після того, як делегати практично одноголосно відхилили пропозицію голови профкому працівників Луцького картонно-руберойдового комбінату Анатолія Миронюка відразу після звіту голови заслухати звіт про результати роботи комісії з вивчення питань щодо відчуження профспілкового майна. Логічно, що це питання мало б цікавити делегатів. Але не тих, що зібралися у залі.

Їм більше припала до душі пропозиція голови обкому профспілки працівників агропромислового комплексу Ростислава Чернюка — відкласти це питання до наступного пленуму, мовляв, Президія з висновками ще не ознайомилася. Хоча за рішенням п’ятого пленуму ФПО, з цими висновками повинна ознайомитись Рада ФПО, а не Президія. Після цього очікувати якихось надзвичайних кроків від колишніх комсомольців, які осіли в профспілкових кріслах, уже не доводилось.

Ми захищали-захищали, але не захистили…

Звітна доповідь Івана Карпомиза оригінальністю не відрізнялась. Більше того, в окремих місцях була в дечому навіть цинічною. В основному вона присвячена тому, як профспілки здійснюють соціальний захист працюючих. Так, не моргнувши оком, керманич профспілок Волині заявив, що за сприяння цієї організації з 2005 року зросла середньомісячна заробітна плата, підвищився мінімальний прожитковий мінімум тощо. Очевидно, що профспілки у цьому напрямку працювали таємно. Тому що громадськості відомо, що підвищення соціальних стандартів у нашій державі невід’ємно пов’язано з політичною складовою. Як це трапилось, наприклад, минулого року, коли регіонали декілька місяців блокували роботу Верховної Ради, вимагаючи підвищення зарплат і пенсій. До чого тут профспілки? З іншого боку, Іван Іванович був самокритичний і визнав, що профспілки у питаннях соціального захисту таки недопрацювали.

— Заробітна плата волинян є однією із найнижчих в Україні, — визнав керманич профспілок. — Нам не вдалося досягти норм генеральної та галузевих угод відносно тарифної ставки працівника першого розряду на підприємствах вугільної галузі, окремих підприємствах сільського, лісового, житлово-комунального господарств, харчової та переробної промисловості. Всупереч домовленостям профспілок та уряду про підвищення престижу праці педагогічних, медичних працівників, працівників культури, Кабміном прийнято ряд рішень, що не відповідають діючому законодавству… Ми тричі зверталися до Кабінету Міністрів та Президента України про наближення рівня зарплат до діючого законодавства про оплату праці. Однак питання і донині залишається невирішеним.

Остання фраза особливо цікава. Уряд не виконує угоду з профспілками, а ті обходяться лише зверненнями. То чого можна чекати від лідерів профспілок, які за досвідом їздять… до Білорусі, профспілкова організація якої не входить до Міжнародної конфедерації профспілок? Сміх та й годі. Краще б більше часу проводили біля телевізора і дивилися як інтереси трудящого люду відстоюють профспілки Греції, Франції, інших країн Європи. З іншого боку, не можу уявити собі пана Карпомиза в якості організатора багатоденного страйку. Занадто це клопітно. Та й небезпечно: а раптом влада чи керівники підприємств образяться? А саме їх інтереси, судячи зі всього, відстоюють керманичі волинських профспілок. Про це свідчить і обмовка (прямо за Фрейдом) вірного соратника Івана Івановича пана Чернюка:

— На першому місці у нас повинен бути захист сільськогосподарського товаровиробника, — сказав пан Ростислав, шукаючи виправдання керівникам сільгосппідприємств, які дуже мало платять своїм працівникам: проблеми у них, мовляв, великі, життя дороге. Так кому служимо: керівникам чи трудящим?

Відповідь на це питання є: за 5 років членів профспілок стало менше майже на 39 тисяч чоловік (з 195 тисяч 73 членів залишилось 156 тисяч 468). Якщо так піде і далі, то за років 15 на Волині можна буде говорити про повну ліквідацію профспілок як класу. Хоча, як кажуть, на вік Івана Івановича вистачить.

Дорогі профспілкові боси

Виникає логічне питання: якщо соціальним захистом трудящих профспілкові боси практично не займаються, то що ж тоді роблять?

Живуть безбідно на профспілкові гроші. Про це свідчить хоча б звіт голови ревізійної комісії Оксани Ковальчук. За її словами, видаткова частина профспілкового бюджету за звітний період (5 років) склала 4 мільйони 885 тисяч 700 гривень. Із них 3 мільйони 730 тисяч пішли на утримання апарату профспілок області — до 15 чоловік (це і заробітна плата, утримання приміщення, витрати на відрядження, автотранспорт, телефон тощо). Далі ще цікавіше. Вдумайтесь тільки: для підготовки оздоровчих таборів, які належать профспілкам, за 5 років було витрачено 30 тисяч гривень, на матеріальну допомогу членам профспілки — 14 тисяч 400 гривень, обласна профспілкова бібліотека отримала 21 тисячу 300 гривень. Зате на проведення засідань 5-ти пленумів і 57-ми Президій ФПО пішло майже 65 тисяч гривень, на квіти, сувеніри — 50 тисяч гривень і т.д.

Непогано прилаштувалися профспілкові «лідери». І у делегатів конференції чомусь не виникло запитання: а за які гроші? Адже, по ідеї, профспілки мають працювати за рахунок внесків своїх членів. А таких за 5 років, згідно того ж звіту голови ревізійної комісії, було зібрано 613 тисяч 300 гривень. Тут, як мовиться, не пожируєш. Більше того, членські внески працівників окремих галузей не покривають витрат на утримання голів їхніх обкомів.

Так, згідно з інформацією про сплату членських внесків, у 2009 році 31 тисяча членів профспілки агропромислового комплексу сплатили аж… 4 тисячі 500 гривень. Цікаво, на місячну зарплату голові їхнього обкому Ростиславу Чернюку цих грошей вистачить? А 600 членів профспілки працівників текстильної та легкої промисловості сплатили аж 200 гривень внесків. І таких обкомів, здебільшого липових, є декілька (адже якщо в профспілці працівників АПК було дійсно 31 тисяча членів, які хоча б сплачували по одній гривні в рік, то профспілкова каса збагатилася б не на 4,5 тисячі, а на 31). Секрет у тому, що кількість делегатів звітно-виборної конференції представлено відповідно до кількісного складу членів профспілок первинних організацій.

І це ще одне пояснення, чому Іванові Карпомизу не було задано тих питань, які б мали цікавити дійсно незалежних представників профспілкових організацій.

Але повернемося до фінансів. Якщо не від членських внесків, то за рахунок чого ж «кормляться» профспілкові боси? Відповідь у тому ж звіті голови ревкомісії — за рахунок оренди (отримано 3 мільйони 179 тисяч гривень) і продажу (отримано 2 мільйони 655 тисяч гривень) профспілкового майна. Майна, яке придбавалось десятиліттями працею сотень тисяч волинян.

Сьогодні воно стає «кормушкою» лише для десятка профспілкових «діячів». Яким чином вони ним розпоряджаються, читайте у наступному номері «Відомостей».