Секретар німецького посольства розповіла волинським журналістам про ЗМІ своєї країни
У ВНУ відбулась зустріч з керівником відділу преси, першим секретарем Німецького посольства у Києві Зігрун Майєр. Зустріч мала форму діалогу. Керівник відділу преси посольства хотіла дізнатися про специфіку волинських друкованих видань, оскільки ознайомлена із діяльністю ЗМІ в Києві.
У ВНУ відбулась зустріч з керівником відділу преси, першим секретарем Німецького посольства у Києві Зігрун Майєр. Зустріч мала форму діалогу. Керівник відділу преси посольства хотіла дізнатися про специфіку волинських друкованих видань, оскільки ознайомлена із діяльністю ЗМІ в Києві.
Вона розповіла, що німецькі газети все більше створюють власну продукцію, приміром випускають фільми, видають книги. Друковані видання, такі як «Deutsche Allgemeine Zeitung», «Frankfurter Allgemeine Zeitung», створюють власний бренд.
Відповідаючи на питання про податок на рекламу в ЗМІ, пані Майєр повідомила, що газетний ринок працює нормально в цьому плані. Друковані ЗМІ у Німеччині є повністю приватними, вони сплачують ті ж податки, що й звичайні підприємства. Поряд з приватними телеканалами існують також канали суспільного мовлення, які утримуються за кошт громадян, у них досить обмежений час відведений на рекламу.
«Існує також спілка журналістів, яка дає рекомендації журналістам, які писати матеріали. Якщо ця спілка піддасть вашу публікацію моральному осуду, редакція буде змушена давати спростування, що завдасть збитків вашому ЗМІ», - розповіла Зігрун Майєр. Редактори всіляко захищають свої джерела інформації. Демократія у федеративній республіці настільки розвинена, що журналіст, опублікувавши державну таємницю, може виграти судову справу.
У Конституції задекларовано, що кожен може вільно висловлювати свої думки, а також розповсюджувати інформацію в друкованих ЗМІ,через радіо, телебачення, кінематограф. Поняття цензури не існує. Крім того, у кожній федеральній землі існує власний закон про ЗМІ. Як з’ясувалося, німецькі журналісти бояться «як вогню» громадського осуду, для них передусім - репутація. Пресу називають четвертою владою, тому журналіст не може продатися політикові чи політичній групі.
Хотілося б, щоб всі українські журналісти, як і німецькі цінували свою репутацію.
