На Волині блискавка розітнула навпіл хрест

Перший літній день приніс два великих лиха для жителів Любохин: в одній із осель від враження блискавкою зайнявся бойлер і розпочалася пожежа, а ще громовиця розітнула навпіл православний хрест, встановлений навпроти місцевої Симеонівської церкви, зачепивши розміщену на ньому іконку. На щастя, пожежу вдалося загасити, а от хрест, що, здавалося, тримався на волосинці щосили, наступного дня впав. Друга, як і перша, подія сприймалася б як звичайне природне явище, від якого ніхто не застрахований, якби  місце пригоди не було символічним, не нагадувало про трагедію, що трапилася тут сімдесят три роки тому і не підлягає забуттю.

ПРО ДАВНІ ПОДІЇ НАГАДАЛИ СТАРОЖИЛИ

… Під час Другої світової війни під тиском німецько-фашистських загарбників жителі окупованого поліського села Любохини змушені були платити податок ворожій владі у вигляді продуктів харчування. Вони звозили харчі у сусіднє Заболоття, що в Ратнівському районі, де була розташована військова комендатура. Згодом у лісах поблизу Яревища все частіше стали з’являтися партизани зі з’єднання Ковпака. Вони зазнали чисельних втрат під час карпатського рейду, тому відійшли на Полісся. А тут ще активізували  бойові дії проти ворога повстанці. Виконуючи накази партизан, люди відмовлялися годувати окупанта і підтримували визволителів, за що вороги нерідко жорстоко розправлялися із сільчанами.

Фашисти лютували. А в ніч з 21 на 22 жовтня 1943 року із забболотівської комендатури в напрямку Любохин вирушив каральний загін. В операції брали участь близько сотні німців. До її проведення була залучена й техніка: танки, вантажні автомобілі, мотоцикли і навіть авіація. Очевидно, німці мали на меті розправитися не лише з мирними жителями, а й з партизанами, на яких влаштували справжнє полювання.

Як розповідають старожили, спочатку в небі закружляли літаки. А потім по дорозі почала рухатися німецька колона. Сільчани стали ховатися хто де міг, деякі втікали в ліс. Та кулі були швидшими навіть за думку – у  той день село втратило 45 жителів. Зігнавши з усіх куточків Любохин народ до церкви, фашисти вирішили замкнути всіх у храмі та підпалити культову споруду. Зрозумівши лихі наміри фашистів, тодішній настоятель храму отець Дмитро                           Білицький зачинив двері церкви, прихопивши із собою ключ та кинувся до лісу. Йому вдалося вижити, але  дружину та сина втратив.

Так і не відчинивши двері церкви, фашисти зігнали людей в долину навпроти церкви, де нині стояв згадуваний хрест. Один із карателів зачитав вирок, згідно з яким за співпрацю з партизанами та відмову поставляти німецькій армії продукти село підлягало повному знищенню. Він наказав усім стати на коліна і молитися. Люди дивились на спрямовані на них кулемети і чекали смерті. Поруч вже була техніка, готова загорнути трупи.

ЯК ГАННА ГЕРМАНКА ВРЯТУВАЛА ЗЕМЛЯКІВ

Вона з’явилась перед натовпом за лічені секунди до того, як мала заговорити зброя. Двадцятивосьмирічну жінку Ганну Буру, яку з селі називали Германкою, німці вважали своєю. І не лише тому, що вона розмовляла німецькою. Під час Першої світової війни її батьки виїхали в Німеччину, де вона народилась та виховувалась, де ходила в школу і навчилась розмовляти українською з акцентом. Рідні Ганни займались торгівлею. Що трапилось згодом, достеменно невідомо, тільки повернулися Бури у Любохини і осіли в рідному селі, збудувавши добротну оселю та заклавши біля неї сад.

Ганна не побоялася підійти до карателів, вона палко доводила, що люди не винні, що будуть, як і раніше, поставляти німецькій армії продукти, що в селі партизанів немає. Старший із військових на диво дослухався до жінки і через якусь мить повідомив людям, що їх відпускає, що в цей день вони народилися вдруге Але заодно наказав спорудити в центрі села шибеницю, висунувши вимогу: якщо впродовж півгодини в Любохинах пролунає хоч один постріл – Ганну повісять як партизанську пособницю. Над селом залягла тиша. Та згодом почулося мукання корів, ржання коней,  лемент птиці – фашисти виводили з дворів останню живність, вантажили на хурманки зерно, інші продукти  -- і змусили сільчан везти все це в Заболоття. Хтось послухав окупантів, а хтось по дорозі втік.  Наступного дня  хоронили 45 вбитих раніше односельців. А ще дякували Ганні за порятунок.

ГАННИНЕ ЖИТТЯ ОБІРВАЛОСЯ У КАНАДІ

Із відступом фашистів сім’я Ганни Германки була змушена виїхати на захід, на кордон Німеччини та Польщі, де колись жили її батьки, адже з боку радянської влади її імовірніше могло очікувати виключно переслідування або страта, навіть незважаючи на те, що жінка врятувала від смерті все село. А у самих Любохинах про цю історію довгі роки розповідали пошепки, тому лише в 2003-у в місцевій школі з’явився стенд із описом тих далеких подій. А згодом місцевий священик Іоан Лесишак висловив ідею на згадку про них встановити у селі пам’ятник, однак справу поки що не довели до завершення.

 Бури ж у той неспокійний воєнний час в одну з ночей повантажили на віз найнеобхідніші речі і подалися в маєток батьків у Німеччину. Втім, прихистку там не знайшли. Тож незабаром перебралися в Австрію, а згодом – у Канаду. У 2000 році життя Ганни Германки добігло кінця. Похована вона в Торонто. На жаль, рідним, що залишилися в Любохинах, не вдалося зберегти для історії та нащадків Ганнині листи, які вона писала з еміграції. Тож, можливо, розкраяний блискавицею хрест змусить нас вкотре задуматись над тим, що трапилося, та віддати данину полеглим у війні і рятівниці села, яка стала символом сміливості та самопожертви. А може, прийнявши на себе удар блискавиці, захистив Симеонівський храм та його прихожан від біди, як тоді, у війну, виказавши свою силу і всемогутність?

Наталія ЛЕГКА,

Старовижівський район

Волинь