Раїса Кучмук: Допомога по безробіттю має стимулювати до пошуку роботи

Раїса Кучмук — одна з тих жінок, які не лише знають і вміють ставити перед собою цілі, вона вміло організовує людей на виконання визначених завдань. Робота у Волинському обласному центрі зайнятості, який Раїса Євгенівна очолює вже понад десять років, вимагає від неї та її колективу вишукувати різні форми та методи, аби максимальну кількість безробітних працевлаштувати і в більшій мірі — навчити їх легко перепрофільовуватися на інші професії залежно від потреб суспільства, розвитку краю, інтересів бізнесу… 15 травня Раїса Євгенівна відмічає своє 55-річчя. Ми скористались нагодою і поспілкувалися з цією чудовою людиною, вмілим керівником і хорошим другом.
— Раїсо Євгенівно, з позиції багатолітньої діяльності, як бачите реформу у сфері зайнятості?
— Це чесне законодавче визначення профілів за готовністю безробітних до праці. До першого мають належати ті, хто згідний приступити до роботи. Від служби зайнятості їм потрібні знання для підготовки ефективного резюме, короткотермінові навчальні курси цільового призначення. Другий профіль — це самовизначені, самозайняті, що потребують активних програм: одноразової виплати допомоги по безробіттю для відкриття власної справи, професійного навчання і перенавчання, участі в освітніх проектах, нових тем для підприємництва, зайнятості. Третій профіль — ті, хто потребують соціальної опіки, тобто соціально неспроможні. Вони очікують від служби зайнятості підтримки у формі дотацій, компенсацій, залежні від субсидій.
— А як можна визначати належність безробітного до певного профілю?
— Досвід польських колег переконує, що це можна зробити за допомогою тестування через комп’ютерні програми, без впливу людського фактора, тобто чиновника.
— Яка роль Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття?
— Відповідно до профілю безробітного має здійснюватися виплата допомоги по безробіттю — диференціація розміру цієї допомоги, яка мотивує до пошуку роботи.
— Гаразд, на вашу думку, з чого варто розпочати реформування?
— Однозначно з ідеології, слова, популяризації людей діла, справи, праці. Рекомендації політиків на телебаченні набридли. Варто популяризувати організаторів-практиків, виробничників-роботодавців, їхніх менеджерів.
— Звідки, від чого таке настирливе бажання, тверда уява змін?
— Якщо чисто меркантильно, щоб зрозуміти, перший мій внесок заради виконання вимог щодо вступу в ЄС — 5 років відстрочки пенсійного віку, моє пенсійне забезпечення відтерміновано.
По-друге, маю досвід і багатьох вчителів — справжніх українців, якими пишаюсь і не тільки я. Вони навчили, що демократія — це чітко виписані порядки та норми, які максимально враховують інтереси громадян.
По-третє, маю найавторитетніших люстраторів моїх думок і дій — майбутнє внуків, дітей, молодих колег.
— Що відносите до досвіду, який наразі не дуже модний аргумент у кадровій політиці?
— Мій досвід бере початок з першого запису в трудовій книжці і знайомства в с. Любче з вчителями, які в 40–50-х роках приїхали зі сходу України на захід, з їхніх розповідей, як єдналася Україна.
Модно-немодно, але основи управлінського менеджменту в мені, сільському голові, сформувало спілкування зі столітніми старожилами Рудко-Козинської громади.
Ази ринкової економіки довелося самотужки пізнавати, коли розколовся колгосп-мільйонер і мене обрали управляти його бунтівною частиною.
2000-й рік закарбувався як супервідповідальність за примирення церков, партизанів.
Дотична до громадських організацій, які народжувалися на початку цього століття, як природне явище, і підтвердили себе волонтерським рухом, завдяки якому Україна вистояла. Це досвід небайдужості.
— Що допомагає найбільше? 
— Живе спілкування з людьми. Для оперативності — довідники, тлумачні словники. Для впевненості — філософська література, вислови мудреців, афоризми.
— Що, на Ваш погляд, було помилкою?
— Недотримання класики при формуванні політичних організацій, партій. Поширилася, розрослася дурна і невиправдана мода іменних, брендових партій, розповзлась політична ненависть до рівня сім’ї.
Мій протест вилився в те, що професійну освіту син здобув за спеціальністю «правознавство» в Академії внутрішніх справ, дочка — політолог. Вважаю, що материнське погодження вибору було як запобіжник, як імунітет. 2014 рік побачила ще в 2004 на власних дітях, коли студентка — на акції протесту, а син — молодий міліціонер — на іншій стороні барикади. 10 років пішло в державі на політичний бізнес, а не на державотворення.
Розмовляла Ольга ПРОКОПЧУК