Селіски — село в одну вулицю

Воно простяглося вздовж однієї вулиці, яка має назву Садова. І попри малу кількість мешканців, сказати, що село вимирає, — не можна. Ті люди, які в ньому живуть, вправно господарюють і є надзвичайно згуртованими та дружніми. 

У це село потрапила разом із депутатом Володимир-Волинської районної ради Павлом Карпюком. Дорога до села — це окрема історія, бо назвати дорогою вузькі смуги з частками асфальту язик не повертається. Таким щербатим є весь відтинок дороги Верба–Коритниця. Хоча в самих Селісках дорога заасфальтована, з кожним роком на ній з’являється все більше вибоїн. Вже опісля, на зустрічі з депутатом, один із мешканців села похвалиться, — колись у них була така дорога, що можна було босяком ходити. 

Власне, залишилася та шикарна дорога в спадок від колишнього колгоспу з центром у сусідньому селі Зоря. За радянських часів він входив до п’ятірки кращих у Володимир-Волинському районі і доклався до його розбудови дід депутата райради Павла Карпюка, теж Павло і теж Карпюк. 

Тепер його онук, який у раді представляє це село, розповідає, що всі соціальні об’єкти в Селісках, як то ФАП та магазин, були збудовані коштом колгоспу. У селі діяла потужна тваринницька ферма. Тепер її немає — зникла, як зникло і багато їй подібних сільськогосподарських об’єктів по всій Волині. Оті залишки від ферми в 90-х роках викупила Володимир-Волинська птахофабрика, котра розмістила в Селісках потужний птахокомплекс. 

Та чи завдячувати появі цього підприємства, чи ганити його, селяни самі до кінця і не знають, адже тепер це бізнесове сусідство додає проблем. З одного боку, багатотоннажні автомобілі птахофабрики руйнують сільську дорогу, а з іншого  — мешканці села мають благо користуватися безкоштовною водою. А в цьому році керівництво птахофабрики ще й підкинуло ліків на ФАП.  

Саме птахофабриці, з волі людей, майже і була присвячена зустріч мешканців Селісків з їхнім обранцем. 

На початку селяни, не без іронії та долі гумору, пригадали минулі місцеві вибори. Кажуть, що коли до них приїхав теперішній голова Устилузької об’єднаної громади Віктор Поліщук, то був здивований існуванням такого села у Володимир-Волинському районі.

А тепер Селіски — частина великої об’єднаної територіальної громади з центром в Устилузі. Навіть депутата свого делегували в раду. Та не простого депутата, а майданівця, учасника російсько-української війни Пантілея Тихонюка. До речі, відстоювати інтереси села в Селісках вміють не словом, а ділом.

Коли Володимир-Волинська птахофабрика хотіла облаштувати поруч із селом площу для захоронення відходів, — наштовхнулася на рішучий опір людей, котрі не дали перетворити своє село на територію відходів. 

От і тепер жителі села готові вдаватися до рішучих дій, аби зберегти дорожнє асфальтне покриття. У Павла Карпюка люди просили з’ясувати, чи можна встановити знак, який би обмежив проїзд транспорту по дорозі вагою до 5 тонн.  

Разом з ти, жителі Селісок пропонують альтернативу — якщо керівництво птахофабрики погодиться ремонтувати їхню дорогу, вони не проти проїзду габаритних автомобілів підприємства. У протилежному випадку погрожують перекривати дорогу. 

Принаймні до одного компромісу з «курячим виробником» селяни дійшли. Дві водонапірні башти вони передали на баланс птахофабрики, а та забезпечує їх безкоштовною водою. Люди, у свою чергу, лише ремонтують прориви, які часто виникають на старенькому водогоні. Хоча й тут дехто вказує на багатотоннажні автомобілі підприємства, адже, коли вони проїздять дорогою, під якою труба, дорога просідає, а труба лопає. От і виникають прориви. Та платити за воду в Селісках не готові і запевняють, що лататимуть водопровід самостійно, і мізкують над тим, як купити сімсот метрів нової труби. 

Пантілей Тихонюк пропонує продати одну з безгосподарських хат, а за виручені кошти купити трубу. Хоча сама ця покинута хата годиться хіба що на розбір. Але, якби там не було, — це варіант, а мешканці Селіськ не звикли опускати руки та сподіватися на «манну небесну». 

Ще однією проблемою села, яку люди просили районного депутата  допомогти вирішити, є неприватизоване пасовище. Селяни побоюються, що його в будь-який момент можуть забрати і пригадують, що одного разу вже здавали гроші на приватизацію в громадську власність пасовища. 

Докотилася до цього села і ще одна лихоманка — торф’яна та піщана. Підприємливі ділки час від часу крадуть з околиць села пісок та торф. Цьогоріч так крали торф, що майже зруйнували одну з сільських ґрунтових доріг, по якій селяни возили влітку сіно. Депутат райради порадив людям спіймати одного такого ділка, заблокувати йому виїзд та викликати поліцію. І хай спробує потім довести, що весь викрадений пісок чи торф не його рук справа…

Не було в цьому селі ні школи, ні храму. Дітлахів шкільним автобусом возять пізнавати науку в сусідню Зорю, туди ж селіщани ходять і за духовним словом. 

А ще в Селіски повесні в гнізда на електроопорах повертаються лелеки. Це добрий знак, який вселяє оптимізм, адже ці птахи полюбляють бути біля людей. А такі завзяті люди, як у Селісках, уже давно мають власні рецепти життя у віддаленому селі на кілька хат.